Фраґмент і пастиш

Лютий 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
112 переглядів

 

 

Чим відрізняється людина, яка надуває кульку з жувальної гумки,

від людини, яка цього не робить?

Нічим. І тій, і тій хочеться дати в морду.

Іздрик

 

Нарешті українська література має твір, цілком придатний для шизоаналізу. Покійний Гваттарі був би приємно вражений. Тут, під ошатною обкладинкою, шугають «часткові об’єкти», які так і не складаються у щось цілісне. «Проза без героя», без сумніву, вдалася — «позаяк література беззастережно подібна до шизофренії: процес, а не мета, продукування, а не вираження»1.

Що побачить у книзі читач, звиклий до розлогих історій, читач, який чекає кульмінації, розв’язки, або, навіть, моралі? Очікування такого читача залишаться невиправданими. «Воццек», якщо шукати означень, які б наблизили розуміння твору до чогось традиційного, зовні схожий на спробу щоденника. Але щоденника не подій, а химерних намагань зафіксувати найпотаємніші спалахи свідомості, яка перебуває у процесі безупинної руйнації.

В анотації до книги написано, що «герой... майже невловимий — у пошуках свого “я” він то розпадається на кілька осіб, то об’єднує в собі цілі гурти найрізноманітніших особистостей». Крім того, що ці слова — клінічний діагноз у руслі вищезгаданого методу (див. будь-який підручник з психіатрії), можна зауважити одне — «герой» не шукає власного «я» не тому, що він, власне, не ідентифікується (по суті, Воццек — назвімо героя умовно так — це мисляча різома), а тому, що оця сукупність свідомостей не прагне з’єднатись у якесь «я», як і, наслідуючи мазохістську традицію нещасливих літературних коханців, не прагне будь-що змінити в больовому просторі, де перебуває протягом тексту. «Біль відбирав у нього свободу дій, свободу рухів, свободу вибору, зрештою. Під час приступів Воццек не володів собою, він не міг урізноманітнити ані своїх відчуттів, ані способів захисту, у нього не було варіантів поведінки, не було варіантів реакції, — а, отже, ого-го, ага-га, не було й сумнівів. Це було справжнє життя, це було правильне життя і воно було праведним. І, що найголовніше, жити так було надзвичайно просто». Неспроможність будь-що змінити знаходить собі компенсацію у стійкому небажанні змін. Спрацьовує механізм «зеленого винограду» з давньої байки. Та, на відміну від елементарної аргументації Лисиці (мовляв, зелений, та й годі), Воццек вибудовує складну систему самозахисту від неприємностей світу, своєрідний кокон усамітнення. Воццек не має друзів, ні спогадів про дитинство, крім кошмарів підліткового віку. «Однак не всі пригоди щасливо закінчувалися ранковою ерекцією». Зла, нищівна сатира в епізодах «Про мудаків», «Рай», «Прихід героїв» нагадує Свіфта з його бридливим дивуванням людській природі. Кохання звужує поле зору героя до однієї «жінки з медв’яним відтінком волосся й ім’ям спартанки», і крах цього почуття призводить до цілковитої катастрофи. Мізантропія переростає у стадію заціпеніння, й тоді виникає бажання написати книжку. Вірогідно, що й це бажання лишилося не зреалізованим. «Це означало б переступити через себе, через досконалість ідеї, це означало б творити фальш».

Характерно, що «Воццек» жанрово не визначений. Повість, роман, цикл новел? Назвімо його фраґментом. Тим більше, що фраґментарність уже апробована автором як свідомий прийом — згадаймо фантасмагоричну таки теж спробу щоденника — «Острів КРК» («Сучасність», 1995, № 4), у якій Іздрик іще вважав за потрібне сеґментувати текст календарними датами.

Твір без фабульного початку й кінця («один великий сон», як пишеться в анотації) повен часово-просторових прикмет: повернення болю, пошуки особи, кінець пошуків, початок снів тощо. Протягом твору відбувається безліч фіктивних переміщень, часом їхня уявна дієвість...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі