Формула ненависти

Листопад 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
619 переглядів

Слухаючи виступи Трампа і президентські дебати у його виконанні, я не могла позбутися відчуття ірреальности. Колись Стивен Кінґ у романі «Мертва зона» зобразив такого собі комендіянта, який роздає слухачам гот-доґи і якого ніхто не сприймає всерйоз, аж доки стає надто пізно. Але Кінґ теоретизував переважно у межах уяви, сформованої ще поняттями часів Другої світової війни і дебатами про моральність та роль особистости в історії — історії доінтернетівської доби. Він, звісно, не міг передбачити масштабів. Але тут, як на мене, криється найцікавіше. Якщо зосередитися радше на «бунті мас», ніж на «ролі особистости», можна побачити, що Трамп — це лише діягноз суспільству, яке його породило. Суспільству, яке так втомилося приховувати ксенофобію, расизм, сексизм та інші «изми», що нарешті явило їх світові і самому собі. Політкоректність виявилася слабким бар’єром, який одразу змело. Це, мабуть, позитивний момент істини, попри бурхливе проявлення ознак хвороби; адже поставлений діягноз — це можливий шлях до одужання.

З усіх «измів» найочевиднішим виявився сексизм — зважаючи на те, що супротивником Трампа була Гіларі Клінтон, перша жінка-кандидатка від великої партії. Багато говорилося про подвійні стандарти щодо неї. Гіларі доводиться працювати чи не вчетверо більше за кандидатів-чоловіків, і вимоги до неї вищі. Але навіть зауважені, а іноді й проаналізовані, ці стандарти і далі існують. Опонент Гіларі прямісінько на дебатах називає її «nasty woman» (приблизно це можна перекласти як «підла баба» або «мегера»), та його електорат не зменшується. Серед цього електорату є і жінки. Знаходять відео, на якому Трамп вихваляється тим, що хапає жінок за інтимні місця, але він виправдовується тим, що це всього-на-всього «чоловічі розмови в роздягальнях».

Я вже не перший рік викладаю курси, у яких значну частину текстів присвячено проблемам фемінізму, і не перший рік чую заперечення від студенток: «Для чого нам фемінізм? Ми зовсім не почуваємося пригнобленими. Жінкам відкрито всі шляхи. Фемінізм себе вичерпав. Ми живемо в іншу епоху». Неможливо (та й не хочеться!) уявляти собі в ролі жінки-кандидатки власне «мегеру» з манерами a la Трамп, некомпетентну ні в бізнесі (чотириразову банкрутку), ані в політиці; жінку, яка ухиляється від сплати податків і за кожної нагоди обмацує — і не тільки поглядом — симпатичних їй чоловіків. Як було б гарно, якби Гіларі бачили — з усіма її мінусами, як і кожну живу людину та політика — не крізь призму заклику: «Жінко, ти ж насамперед жінка, тому мусиш спершу довести, чого ти варта». Здавалося б, фемінізм уже міцно закорінено у культурі, принаймні якісь його елементи, а вийшло, що ні; що сексизм — це така гідра, яку подолати складніше, ніж здавалося.

Цю статтю з однаковим успіхом можна було б назвати «Ідеальний світ в уяві Доналда Трампа» або «Ідеальний світ в уяві тих, хто підтримує його кандидатуру». Очевидно, це мав би бути світ фіксованих ідентичностей, де політиками ставали б винятково (озброєні) білі чоловіки, звідки еміґранти виїхали б або щонайменше зачаїлися десь на марґінесах суспільства. У цьому світі багатії не платили би податків, а ку-клукс-клан балотувався би до сенату (бо нібито треба поважати різні політичні погляди). Там жінки були б схожі на Меланію Трамп, не вміли би самостійно думати (згадаймо скандал із плаґіятом, коли Меланія майже дослівно переписала промову Мішель Обами), зате гарно виглядали б і стильно вдягалися, не кажучи вже про те, що приймали б як даність насильство щодо себе. До армії їх не брали би, бо там же самі хлопці, а жінка, змушена так довго перебувати серед них, звісно ж, морально деґрадує.

Однією з визначальних рис цьогорічного виборчого процесу є гіпермаскулінність — не лише Трампа, але й представників протилежного табору, зокрема Джо Байдена, який згадував про «розборки» (звичайно, між чоловіками, бо ж ідеться про соціяльне і семантичне поля, куди жінкам зась, навіть політикиням найвищого ранґу). Фемінність і маскулінність, зрештою, не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі