Фестивальні лаштунки

Жовтень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
68 переглядів

1.

Що таке був кінофестиваль у Радянському Союзі для пересічного громадянина — любителя кіно і навіть кінематоірафістів? Щось святкове, на зразок Дня шахтаря чи Дня будівельника... Тут була, звісно, своя ієрархія. На її вершині містилися всесоюзні кінофестивалі; далі — всілякі заідеологізовані «зустрічі кінематографістів із трудящими» на кшталт фестивалю «Людина праці на екрані» (проводився такий в Україні); потім ішли менш помпезні і з погляду кінематографістів корисніші фестивалі, здебільшого для молодих, — як-от «Молоді — молодим», що його якийсь дотепник перейменував на «Молоді — молодих», що зайвий раз свідчить: секс існував і в СРСР.

Окрема тема — фестивалі міжнародні. У найблагословеннішій із держав проводився тільки один — Московський, зате масштабний: тоді грошей задля престижу не шкодували. Уперше він відбувся ще 1935 року, коли кінофести тільки почали розвиватися, потім була пауза аж до 1959-го. Часи хрущовської відлиги відзначилися певним лібералізмом і тут — головні призи присуджувалися справді високомистецьким витворам. Але це не означає, що партійно-державного контролю не існувало. Вже в 1963-му стався скандал: голова журі, знаменитий режисер Григорій Чухрай («Балада про солдата», «Чисте небо») не побажав прислухатися до порад ЦК й домігся того, щоб головний приз одержав Федерико Фелліні за фільм «Вісім із половиною» (незважаючи на особисте незадоволення Микити Хрущова, котрий нібито заснув під час перегляду).

Аби підстрахуватися, на наступ­них московських кінофорумах число головних нагород спершу подвоїли, а потім і потроїли. Одну обов’язково присуджували радянській картині. Якій саме — також диктувалося зго­ри. Хоча іноді ті вказівки нехтували.

1971 року так сталося з українсь­ким фільмом «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. Стрічка ма­ла химерну долю. Її показали (мож­ливо, що з провокативною метою) на республіканському партійному з’їз­ді. Вже існувала опозиція першому секретареві Петрові Шелесту, і вона вирішила негайно тим скористатися. Було оголошено, що цей «націона­лістичний» фільм потурає бандерівському рухові. Його показ — це свід­чення дезорієнтації керівництва Компартії України...

Шелест мусив захищатися. На­лежало довести, що фільм справді вартісний та ідеологічно бездоганний. Відтак домагаються включення «Білого птаха...» до конкурсної прог­рами «самого» московського фесту. Приз звідси — це індульгенція, від­пущення гріхів...

А тим часом «наш» приз уже було призначено ленфільмівському «Са­лют, Маріє!» Йосифа Хейфіца. Роз­дратовані чутками про цю «розна­рядку» люди зійшлися на показ опальної Іллєнкової стрічки і по за­кінченні влаштували їй тривалу ова­цію. Зрештою вона й одержала золо­тий приз (хоча, як розказував сам Іллєнко, йому вручили порожню ко­робку — медаль «знайшла героя» піз­ніше).

Але такі події траплялися нечас­то — просто через те, що українців надто рідко пускали на міжнародні кінофестивалі. Звісно, в Москві та Ленінграді якісні фільми з’являлися частіше. Та все ж москвичі зловжи­вали своїм «центральним» станови­щем: є багато прикладів, коли хоро­шій стрічці української студії закри­вали дорогу, й інформаційний ваку­ум спотворював її прокатну долю, а відтак і біографію режисера. Відомо, наскільки значущим у Радянському Союзі був успіх за «бугром»: ту ж та­ки «Баладу про солдата» Чухрая зняли були з прокату через те, що вона, мовляв, не має успіху у гляда­чів. Та після тріумфу в Каннах і над­звичайної уваги до стрічки зарубіжної преси «Балада...» повер­нулася на екран і, зрештою, одер­жала найвищу тодішню премію — Ленінську.

Зазирніть до другого тому мос­ковського «Кінословника» 1970 ро­ку (стор. 66-67). У списку радянсь­ких фільмів-призерів найбільших кінофестивалів ви знайдете тільки один український: «Тарас Шевчен­ко» Ігоря Савченка (саме на цій кар­тині він і помер, замучений цензур­ними поправками; саме за цю, до речі, роботу молодий тоді Сергій Бондарчук одразу одержав звання на­родного артиста...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі