Фермопіли української опозиції

Березень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
120 переглядів

1.

Один із головних героїв Стоппардового «Розенкранца й Гільденстерна» тяжко нарікав: тепер навкруги самі тільки запитання, а от як добре велося колись, коли всюди, куди не глянь, були самі тільки відповіді. З ним можна погодитися: справді, жити було легше. Втім, дехто в Україні й досі прагне жити в режимі «самих тільки відповідей», категорично стверджуючи: опозиції в нас немає. І бути не може.

Звичайно, представники тих партій і організацій, які беруть участь у численних вуличних протестних акціях – «За Україну без Кучми», «За правду» тощо, – самою своєю наявністю доводять, що опозиція в нас таки є. Бо інакше навіщо було б силоміць зносити «бомжацько-циганський» (вислів придворного телеканалу УТ-1) наметовий табір на Хрещатику? Навіщо було б зранку 9 березня кидати кілька тисяч озброєних вояків із загонів спецпризначення на захист «зони» навколо пам’ятника Шевченку?

Але мушу визнати: справді, не все з тією опозицією просто. І це особливо чітко виявили події останніх місяців. Адже сьогоднішня українська опозиція, скажімо, цілковито руйнує традиційний погляд: якщо «праві» при владі, «ліві» опонують, і навпаки. Причому це «здобуток» останнього часу: хто б це ще рік тому уявив спільні акції українських комсомольців, соціалістів, УНА-УНСО й респектабельних правоцентристів із «РіПки», УНР чи «Собору». А нині це – повсякденна реальність.

Так само ніхто сьогодні з певністю не візьметься передбачити: а в якій саме конфігурації опозиція вийде на майбутні вибори. Та й, зрештою, чи взагалі відбудуться в Україні ближчими роками бодай трохи чесні вибори (а чи влада й надалі використовуватиме схеми, апробовані під час квітневого «референдуму» 2000 року).

Тож для початку слід, очевидно, визначити, а що, власне таке опозиція? А відтак визначатися з тим, чи існує ця опозиція в Україні.

Згідно з авторитетним Вебстерівським словником англійської мови, опозиція – це політична група (чи групи), які в демократичній державі опонують партії, яка перебуває при владі, з метою перебрати владу конституційним шляхом.

Отже, формально Леонід Кучма таки правий, опозиція в Україні неможлива. Бо за позапартійних президента й прем’єра немає й формальної партії, яка перебуває при владі. А відтак і в опозиції начебто бути ні до кого. Обійти цю складність можна хіба певним силуванням проти правил коректної західної політології: згадавши про давно вживане в нас поняття «партії влади» – сукупності пов’язаних неформальними зв’язками владних кланів, без огляду на формальну партійність/позапартійність їхніх лідерів.

2.

Але це ставить перед нами друге завдання. Хто саме керує «партією влади»? Кому сьогодні належить в Україні реальна влада? І чи є, зрештою, Україна взагалі бодай якоюсь мірою демократичною державою? Бо ж у тираніях леґальної опозиції справді не буває. Лідер опозиційного «Собору» Анатолій Матвієнко зауважив в одній з останніх передач «Табу»: поле діяльності опозиції в демократіях – це парламент і преса, натомість у деспотіях – кухня та вуличний бунт. А українську опозицію почули в останні місяці (далеко не всі й не скрізь) не з парламенту чи з телебачення, а саме з вулиці. І в цьому – вельми тривожний присуд станові, до якого прийшло наше суспільство.

Політичний режим, який встановився в Україні, вкрай еклектичний. За Конституцією маємо президентсько-парламентську республіку з досить чіткою системою стримувань і противаг. Проте реальний «правовий звичай» витворив скоріше суто президентську модель влади. Всі основні політичні рішення ухвалюються на Банковій, урядові відведено роль залежного й безправного «управління справами», на яке в разі чого зручно скласти провину за провали й хиби. Нарешті, неефективний і розколотий на численні фракції парламент так само править за громовідхильник, покликаний «каналізувати» у правильному напрямку невдоволення громадян за їхнє безпросвітне животіння.

І водночас певні залишки...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі