Феноменологія нації

Жовтень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
494 переглядів

Mipacлaў Грох. «У нацыянальных інтарэсах. Патрабаваньні й меты нацыянальных рухаў XIX ст. у параўнаўчай пэрспэктыве — ARCHE, 2007, >46, 7-8. 10. Переклав з чеської Алесь Карсель.)

Є якась дивна епіетемологічна ча­рівність у цьому занятті: читати працю Мірослава Гроха «У національних інтересах. Вимоги й мети європейських національних рухів XIX століття в порівняльній перспективі» в Києві у білоруському перекладі. Це читання спокушає, за приписами Імануїла Канта, «накинути» здобутки Грохової компаративістики на український і білоруський досвіди запізнілого націотворення. І саме запізнілість зумовлює подібність цих досвідів та однакову потребу в теоретичному забезпеченні творення обох націй. Тож через дванадцять років після видання знаменитої Грохової книжки український читач може, з ласки редакції часопису «ARCHE», не чекати українського перекладу, а читати її близькою нам білоруською мовою. Особлива приємність цього читання - спостерігати, наскільки sine ira et studio празький професор досліджує тему, як завзято він три­мається власної методологічної настанови: залишити в передпокої свого робочого кабінету і національні, й антинаціональні упередження та забо­бони. Окреме задоволення - читати, як автор спростовує чутки про привид націоналізму, що блукає Европою, або ж як він кепкує з «лікарів», що шукають ліків від «небезпечної хвороби» на­ціоналізму. І вже майже естетична насолода - простежувати у розмаїтті форм європейських національних рухів XIX століття логіку розгортання етнічної спільноти в модерну націю.

Дійовими особами Грохової книж­ки є близько трьох десятків євро­пейських етносів (а згодом націй), що тоді жили (а деякі й нині живуть) на своїй землі в чужій державі. Георґ Вільгельм Фридрих Геґель називав їх «неісторичними народами», Пьотр Аркадієвич Столипін - «інородцями», Юрій Андрухович - «нещасливими спільнотами», натомість Мірослав Грох, згідно з поняттєвим апаратом націології середини минулого століття, іменує своїх героїв «малими народами» та «непанівними етнічними групами».

Насправді ж усі ці «нещасливі спільноти» просто є занадто історич­ними, щоб бути щасливими. До того ж деякі з тих «малих» народів нара­ховували по декілька мільйонів осіб; приміром, 1897 року українців лише в Російській імперії було 35 мільйонів, а білорусів - понад 5 мільйонів. Тож гносеологічної незґрабности цього поняття не пом’якшує навіть авто­рова спроба виправдатися: мовляв, означення «малі» (зокрема й щодо на­ціональних меншин) є не кількісним, а типологічним. А «непанівні етнічні групи» в Европі XIX сторіччя не панували у своїй сторонці просто тому, що їх свого часу завоювали щасливіші за них «державні» народи (зрештою, народи недержавні й народи поневолені розрізняв іще В'ячеслав Латинський). Відтак національні рухи в європейських колоніях Австрійської. Османської та Російської імперій були рухами засадничо визвольними, навіть якщо ті білі негри до часу не брали зброї до рук (і тут буде коректним Грохове типологічне окреслення таких рухів як повстанських). Тому кожному із бездержавних тоді європейських етносів можна було закинути те, в чому кіевлянинъ Васілій Шульгін восени 1919 року звинувачував київських євреїв: усі ті національні рухи справді руйнували держави, яких вони не створювали.

Але перетворення імперій Европи на мертвий попіл іще не було вимогою чи метою тих рухів ні у фазі А (академічній), ані у фазі Б (просвітницькій та агітаційній). За Грохом, на тих ста­діях головним мотивом діяльностн піонерів національних рухів було прагнення домогтися для своїх етносів повноцінного суспільного існування: насамперед мовного рівноправ'я, по­літичного самовизначення та повноти соціяльної структури (читач у Києві, напевно, пригадає тут народницьку ідею «безбуржуазности української нації» та знаменитий афоризм одного з урядовців Української Народної Республіки: мовляв, українська держа­ва має бути державою мужицькою або ж її не буде зовсім). На кожному етапі модернізації недержавні та...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі