Фантастичний успіх руху "Займи Вол-стрит"

Вересень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
669 переглядів

 

 

 

Immanuel Wallerstein. «The Fantactic Success of Occupy Wall Street». Вміщуємо статтю з люб’язного дозволу ZCommunications. Переклала з англійської Оксана Форостина за публікацією на особистій сторінці Імануела Валерстайна: www.zcommunications.org/the-fantastic-success-of-occupy-wall-street-by-immanuel-wallerstein# (19 жовтня 2011 року).

Рух «Займи Вол-стрит» – на цей момент це вже рух – найважливіша політична подія у Сполучених Штатах від часів зрушення 1968 року, наступником чи то продовженням якого він є.

Ми ніколи не знатимемо напевно, чому він розпочався у Сполучених Штатах саме коли розпочався – а не трьома днями, трьома місяцями чи трьома роками раніше чи пізніше. Передумовами були різке загострення економічних негараздів не тільки для справжніх злидарів, але й щораз більшого сеґменту бідних працівників (також відомого як «середній клас»); неймовірна надмірність (експлуатація та жадібність) найбагатшого одного відсотка населення США («Вол-стрит»); приклад гнівних протестів по всьому світі (Арабська весна, іспанська indignados, чилійські студенти, вісконсинські профспілки та довгий перелік інших). Не так уже й важливо, що то була за іскра, з якої розпалиться полум’я. Почалося.

На Першій стадії – у перші кілька днів – рух був жменькою відчайдушних, переважно молодих людей, які намагалися привернути увагу. Преса їх повністю іґнорувала. Потім кілька дурних капітанів поліції подумали, що, трохи застосувавши силу, зупинять демонстрації. Вони вдало потрапили в кадр, і так з’явилося вірусне відео на «YouTube».

Так ми перейшли на Другу стадію – публічности. Преса більше не могла зовсім іґнорувати демонстрантів. Спочатку медії спробували зверхній тон. Та що ця дурна, безграмотна молодь (і кількоро бабусь) знає про економіку? Чи мають вони якусь позитивну програму? Чи «дисципліновані» вони? Нам казали, що ці демонстрації невдовзі зазнають фіяско. Те, чого не врахували преса та влада (от не вчаться зовсім) – це те, що лейтмотив протестів широко та швидко підхоплять. Місто за містом розпочинали схожі «зайняття». Почали приєднуватися 50-річні безробітні. Потім знаменитості. Потім профспілки аж до, ні багато ні мало, президента Американської федерації праці та Конґресу промислових профспілок (AFL-CIO). Преса з-поза Штатів почала відстежувати події. Коли демонстрантів запитували, чого вони хочуть, ті відповідали: «справедливости». Ця відповідь почала видаватися значущою дедалі більшій кількості людей.

Так ми дійшли Третьої стадії – леґітимности. Науковці з певною репутацією почали припускати, що закиди на адресу «Вол-стрит» мають підстави. Аж раптом провідний рупор центристської респектабельности, «The New York Times», 8 жовтня виходить із редакційною колонкою про те, що протестувальники насправді мають «зрозумілий меседж і чіткі політичні вимоги» та що рух є «більшим, ніж молодіжні заворушення». Як писала «Times», «межова ступінь нерівности є ознакою дисфункціональної економіки, в якій домінує фінансовий сектор, рушіями якого є рівною мірою як спекуляції, шахрайство, прикриття з боку уряду, так і продуктивне інвестування». Сильно сказано, як на «Times». А потім Комітет передвиборчої кампанії Демократичного конґресу починає розсилати петицію, в якій просить прихильників партії задекларувати «Я підтримую протести “Займи Вол-стрит”».

Рух став респектабельним. І з респектабельністю надійшла небезпека – Четверта стадія. Великий протестний рух, що здобув популярність, зазвичай постає перед двома головними загрозами. Перша – організація суттєвої вуличної контрдемонстрації з боку правих. Ерик Кантор, жорсткий (і доволі кмітливий) лідер республіканців у Конґресі, насправді вже до цього закликав. Ці контрдемонстрації можуть бути доволі...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі