Европейський контекст українського мовного питання

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
158 переглядів

Кожна сучасна европейська мова має свою історію, власний шлях розвитку і водночас неповторну фонетичну й лексико-граматичну форму.* Така своєрідність, зумовлюючи й підтверджуючи самостійність окремої мови, водночас засвідчує функціонування цієї ж мови в певній мовній групі. А це, своєю чергою, визначає спорідненість деяких мовних процесів та явищ і також існування поряд певних неспоріднених мов, наслідком чого може бути поява конкретного типу запозичень у фонетиці, лексиці й граматиці. Українська мова, незалежно від своєї виняткової історії та окремішньої дороги розвитку, перебуває у певних стосунках зі спорідненими мовами (у тому числі з так званими близькоспорідненими) та генетично чужими (неспорідненими) – в обох випадках із огляду на геополітичне положення та певною мірою у зв’язку з глобалізаційними процесами.

Вочевидь, цих арґументів досить, щоб розглядати українську мову не лише з перспективи її належности до европейського мовного простору, але й із погляду бачення цього простору в контексті процесів, що відбуваються всередині українського мовного ареалу.

Европейський контекст можна розуміти як погляд на загал обраних явищ і процесів у межах української мови ззовні, з боку інших европейських держав, із особливим урахуванням польської перспективи. Своєю чергою, українське мовне питання – це, в загальному розумінні, дискусія щодо форми, стану функціональних різновидів і перспектив розвитку української мови в контексті спроби санкціонування та нинішньої сфери вжитку суржику. Уточнимо, що вживаємо термін суржик на позначення поширеного в Україні явища мовної українсько-російської інтерференції.

Перше коло проблем стосується умов і обставин формування сучасної літературної мови. На мапі Европи українська мова з цього погляду водночас є і типовою, і унікальною. Зазвичай базою для створюваної мовної норми є панівний діялект, тому поєднання полтавсько-київських діялектів із доданням у другій половині XIX століття діялектів галицьких можна вважати підтвердженням цієї тези, однак те, як були закладені підвалини української мови, порівняно з іншими европейськими, або, вужче, слов’янськими, можна назвати революційним.

З огляду на історичні обставини, українська мова формувалася за умов відриву від свого справжнього ґрунту – спадщини княжої доби та сперлася на міцній і надійній структурі колективної пам’яті народу, закодованій в українській усній народній творчості. Для порівняння варто нагадати, що російська мова мала можливості збагачення через запозичення з мови простого народу, мови міщанського прошарку населення, що саме тоді формувався, та писемної спадщини Київської Русі. В контексті обставин формування чи не найкращим прикладом є історія польської мови (сама назва походить від назви племені полян, яке в IX столітті об’єднало польські землі), що розвивалася реґулярно і стабільно від початків існування дотепер лише з коротким періодом занепаду в саську добу.

Щодо динаміки розвитку українську мову можна порівняти з чеською мовою, що її на початку XIX століття знали лише декілька відсотків чехів, отже, процес її відродження справді полягав у творенні нової системи. Однак, порівняно зі стратегією творення української мови, тут помітна суттєва різниця: у чеській мові звернення до діялектів було лише елементом набагато ширшого спектру дій. Народною мовою була збагачена мова пам’яток чеської писемности XVI століття (насамперед «Кралицька Біблія»), а на цю структуру накладено лексично-граматичні запозичення з польської та російської мов.

Із погляду усталеної або наявної стратегії розвитку, українській мові в мікромасштабі відповідає кашубська мова, яка є мовою нащадків поморян, корінних мешканців північних кордонів слов’янських земель....

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі