Европа на схід від Европи

Квітень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
118 переглядів

Східна Европа померла. Вона зникла разом із кінцем комунізму, і в уяві політичного класу Европи Західної ці дві події пов’язані. Однак Східна Европа була не лише географічним простором. Це поняття символізує щось інше, за допомогою чого можна виокремити та визначити політичну культуру Заходу. Східноевропейська історія, що її дотепер викладають у німецьких університетах здебільшого як історію Росії, Польщі, а подекуди й середньовічну та новочасну історію Балкан, є реліктом холодної війни.

Цими словами починається стаття, опублікована в листопаді 1999 року в «Neue Zürcher Zeitung». Її автор, тюбінґенський дослідник східноевропейської історії Йорґ Баберовскі, презентував свої провокативні тези в журналі «Osteuropa» ще влітку 1998-го. Він послідовно обґрунтовує доцільність скасування спеціяльної дисципліни «Східноевропейська історія» та її інтеґрації у так звану «загальну» (себто всесвітню) історію. Те, що після виступу Баберовскі розпочалася дискусія, до якої долучилися численні фахівці з історії Східної Европи, свідчить, що він, без сумніву, влучив у болюче місце цієї дисципліни, яка протягом століття була надто політизована, а після розпаду східного блоку зазнала кризи орієнтації та леґітимації.

Питання про значення історії Східної Европи можна розуміти в подвійному сенсі:

– як питання про значення субдисципліни «Східноевропейська історія» для европейської історіографії;

– як питання про значення Східної Европи у спільноевропейській історичній свідомості.

Я хочу пов’язати ці аспекти між собою. Порушене питання передбачає, що Східна Европа, а також Росія і Балкани, тобто не лише Центрально-Східна Европа (Ostmitteleuropa), але й те, що в німецькомовній традиції означають як Південно-Східна Европа (Südosteuropa) – є частиною Европи. Европу я розумію не як римо-латинський Окцидент або як модерну спільноту «західних» цінностей, але як широке поняття, що поряд із географією ґрунтується на середньовічних підвалинах, на зв’язку античної спадщини з християнством, на специфічних традиціях індоевропейських народів, серед яких найбільшою групою є слов’яни. Більшість східноевропейців також не мають сумніву стосовно своєї належности до Европи.

Можна погодитися з Баберовскі, що Східна Европа (як і ціла Европа або Азія) – уявлений европейцями простір. Східноевропейці, за винятком просовєтських комуністів після Другої світової війни, так і не розвинули специфічної східноевропейської ідентичности, яка б охоплювала цей спільний простір. А навіть якщо така специфіка існує, то в першу чергу вона пов’язана з тим, що західна та східна частини Европи вважаються відповідно латинсько-католицькою та візантійсько-православною цивілізаціями, кожна зі своєю історичною долею. Звісно, уявлення про Східну Европу в зазначених межах (отже, з Росією і Балканами) не є продуктом холодної війни, а, як показали Ларі Вулф і Ганс Лемберґ, з’явилось у XVIII і першій половині XIX століття. З часів античности цивілізований Південь – середземноморський простір – чітко відокремлював себе від варварської Півночі. Ці уявлення відродилися в добу гуманізму і збереглися надовго – навіть для Шлецера Польща і Росія ще були північними державами. Із переміщенням центру Европи на північний захід континенту образ Північної Европи поступово замінюється образом Східної Европи, який доповнював щойно винайдену Західну Европу іншою, варварською половинкою Европи, котра крім Росії та Польщі охоплювала також Богемію, Угорщину і Балкани.

Конструювання Східної Европи (Europe orientale) спиралося на уявлення про Орієнт, хоча вона вважалася частиною християнського Заходу (Morgenland) на противагу Сходу (Abendland) чи Азії. Відмежування Азії від Орієнту було постійною ознакою европейської ідентичности вже з часів падіння Константинополя. Однак згодом, у процесі подальшого унормування та звуження Европи до рамок Західної цивілізації, відбулося також відмежування від Европи Балкан та европейського Сходу, як це довели...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі