Европа, мої неврози

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
129 переглядів

Шановні пані й панове,*

цей виступ мав би стати передусім виявом вдячности. Напевно, для того й існують на світі літературні премії, щоби цього доброго почуття робилося хоч трохи більше. Тому я хочу скористатися цією чудовою нагодою і Вашою присутністю в цій залі, щоб іще раз уголос висловити глибоку вдячність передусім тим, хто спричинився до виходу моїх «Дванадцяти обручів» німецькою мовою – я щиро дякую моєму Видавництву і моїй Перекладачці. Найбільша заслуга в тому, що ми з Вами на цьому світі не розминулися, належить саме їм. По-друге, я дякую тим, хто цю книжку зауважив і хто про неї писав, у такий спосіб спричинивши досить широкий розголос у німецькомовному книжковому просторі – я глибоко вдячний усім без винятку рецензентам та оглядачам цього роману. По-третє, я надзвичайно вдячний простим читачам (хоча насправді жоден читач не буває простим, тож даруйте мені умовність окреслення), так от, я вдячний усім, кого зустрів і побачив під час моїх численних читань у більших та менших містах цієї частини Европи, усім, хто щоразу заповнював авдиторії та реаґував передовсім своєю уважністю, чутливістю, сміхом, запитаннями, олівцевими помітками на сторінках. Але й тим із читачів – їх значно більше, – кого я жодного разу, на жаль, не зустрів і не побачив, хоча, сподіваюся, відчув суто атмосферно їхні переживання, викликані моїм текстом, – усім їм я страшенно вдячний.

Безперечно, я дякую містові Ляйпциґу та Організаторам цієї премії – тим для мене ціннішої, що в її назві знайшлося місце для поєднання двох понять, котрі були та є для мене ключовими: перше з них – Европа, а друге – порозуміння. Я не можу не подякувати Журі цієї премії за те, що воно так високо оцінило мої зусилля та парадоксальним чином вирішило присвоїти цю премію порозуміння творові, одним із головних мотивів якого є його, порозуміння, неможливість.

Я вдячний тобі, Інґо Шульце, за згоду на спільну подорож, за її опис, за те, що у своєму виступі ти вперше звернув мою увагу на речі, яких я досі не бачив, хоча постійно на них дивився.

Перелік усіх Вас, кому я безмежно вдячний, я міг би продовжувати й продовжувати – настільки в мені сьогодні багато вдячности.

 

Але мою вдячність віднедавна дуже зіпсовано. 20 лютого 2006 року було надруковано інтерв’ю пана Фергойґена газеті «Die Welt». Пан Фергойґен – нагадаю тим із Вас, котрі не відразу зорієнтуються, – є одним із заступників голови Европейської Комісії, тобто сказати, що він – особа офіційна, буде навіть недостатньо: він – суперофіційна суперособа. Відповідаючи на запитання журналіста про майбутнє Об’єднаної Европи, він сказав таке: «Через 20 років усі европейські країни стануть членами Евросоюзу – за винятком країн-спадкоємниць СРСР, які сьогодні ще не є в ЕС».

Висловлювання пана Фергойґена має на мене шалений вплив. Я вчергове ставлю хрест на надіях і дозволяю собі сказати все, що з цього приводу відчуваю. Можливо, це нечемно, можливо, замість вдячности, з мене зараз полізе суцільна образа. Можливо, та навіть і не можливо, а напевно, Ви – не та авдиторія, котра цього заслуговує, і тут зовсім не те місце, де я мав би зосереджувати Вашу увагу саме на цій драмі. Але я не можу про це не говорити, я був би з Вами нещирим, якби про це не говорив. Мені здається, що вчергове перекреслене інакше майбутнє, яке значною мірою становило сенс моїх надій та зусиль, є достатньою підставою для цього неврозу.

У грудні 2004 року, в дивовижну мить між завершенням нашої Помаранчевої революції та повторним туром наших президентських виборів, я отримав нагоду виступити перед европейськими парламентарями у Страсбурзі. Суть мого виступу полягала в тому, що я просив їх, а з ними і всю европейську спільноту...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі