Ернест Ґеллнер та історія націоналізму

Березень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
135 переглядів

Сьогодні, коли минула третина сторіччя після публікації праці Ернеста Ґеллнера «Думка і зміна» (1964 рік), її можна розглядати як magnum opus, ядро не тільки пізнішої «Нації та націоналізм» (1983), а й ще пізнішої «Плуг, меч і книга: структура історії людства» (1988).

Проте перша реакція на вихід у світ Ґеллнерової праці була досить стриманою. Брендан О’Лірі пише, що в середовищі політологів, філософів та соціологів його теорія націоналізму «лишилася майже непоміченою». Навряд чи більше уваги звернули на неї і в колах істориків. А втім, цей есей – зовсім не дослідження цієї проблеми, і навіть не його початок. Це радше глибоко особиста розповідь, писана через тридцять років після того, як завдяки зустрічі з «Думкою та зміною» один історик вийшов на «стежку мислі», йдучи якою, він сформулював для себе певний погляд на історію націоналізму та марксизму, що його потім не раз викладав і в усному спілкуванні зі своїми студентами, і в своїх друкованих працях.

Часто буває, що чужа книжка спонукає письменника написати свою приблизно в тій самій галузі й на ту саму (або споріднену) тему. Але цього разу сталося дещо інше. Тут філософська та історична аргументація теоретика надихнула історика обміркувати конкретне історичне дослідження, що навіть не мало собі на меті «випробувати» тезу теоретика, не кажучи вже про сформулювання іншої загальної теорії. Ґеллнерове широке розуміння націоналізму заохотило історика переглянути певний історичний матеріал під таким кутом зору, який дав йому змогу (чи принаймні так йому здавалося) згідно з критеріями, неявно присутніми в Ґеллнеровій аргументації, означити певну особу як вельми значного націоналістичного мислителя. Це «відкриття», своєю чергою, надихнуло історика на нове прочитання життя та ідей ще однієї постаті, яка є речником іншого світогляду і яку, на противагу згаданій раніше, ніхто ніколи не намагався позбавити статусу великого мислителя.

Парадоксальним чином усе це відбулося під впливом ученого, який твердив, що «націоналістичні мислителі насправді мало відрізняються один від одного. Якщо один із них упаде, інші стануть на його місце... Незамінних серед них немає. Якість націоналістичної думки навряд чи погіршає від таких замін. їхні окремі доктрини навряд чи заслуговують на аналіз».*

Наша розповідь, проте, цим не вичерпується. Бо згаданий учений потім написав статтю, в якій серйозно і прихильно проаналізував ідеї згадуваного націоналістичного мислителя (я маю на увазі «Націоналізм і марксизм» Ернеста Ґеллнера в його «Зустрічах із націоналізмом»).

Але почнімо від початку.

Читаючи Ґеллнера

Для мне «Думка і зміна» не була легким читвом. Що глибше проникав я в систему його поглядів, то більше усвідомлював, що Ґеллнер трактує націоналізм зовсім інакше, ніж усі ті, з чиїми міркуваннями на цю тему мені досі доводилося знайомитися, і що він напрочуд оригінальний у встановленні, сказати б, «генетичних» зв’язків між націоналізмом і марксизмом, зв’язків, що їх не завважили інші автори.

Філософія

Афористичний Ґеллнерів стиль (його вислови дуже природно стають «цитатами», легко запам’ятовуються) допоміг мені, людині з іншого світу, збагнути фундаментальну тезу цього філософа. «Філософія, – пише Ґеллнер, – це про індустріалізацію». І далі прояснює свій погляд у виносці: «Або, якщо хочете: філософія – це про невдачу 1789 року».

Прагнучи допомогти тим, кого вразив або збентежив цей видимий парадокс, Ґеллнер іще раз переформулював свою думку, визначивши філософію як «спробу зрозуміти природу, виникнення, альтернативи та імплікації нашого суспільства і знання, на яке воно спирається».

В іншому місці він описує філософію як «узагальнену думку про людину, суспільство та їхнє місце у світі, і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі