Епістолярна лінґвістика. Лист до редакції «Критики»

Квітень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
133 переглядів

Українсько-російський діалог культур, явна та прихована полеміка в гуманітарній сфері сучасного етнобуття – річ очевидна й доволі складна у своїй багатовимірності й строкатому багатоголоссі. «Літературна Україна», відома як – без іронії – патріотична мовозахисниця, засвідчила діапазон рефлексій у лінґвістичній площині цього діалогу (з якої, слава Богу, зникає абстрактна риторика й з’являється наукова мовознавча конкретика), видрукувавши впродовж цьогорічного березня та квітня дві репліки-відповіді на публікації в інших виданнях.

Журнал «Кур’єр Кривбасу» в ч.134 за цей рік надрукував статтю Андрія Окари «На захист російської мови». Російськомовні українці, стверджує автор, в основній своїй масі псують російську мову. Це справді так: через мовні та водночас духовні лінощі (є у мовознавстві такий термін – лінґвістична лінь), через брак належної освіти й ментальної гнучкості. Переходячи на російську мову спілкування, вони не засвоюють водночас російського мовного світу, духу мови. Тобто не відбувається повноцінного кодового перемикання, яке все ж таки передбачає елементи думання по-російському, чуття мови принаймні на рівні певних стереотипів, але правильних із погляду граматики, стилістики. Засвоєння духу мови, культивування лінґвістичного смаку дасть можливість творчо розвинути стереотипи, повноцінно існувати в тій мові, що обирається для спілкування. Брак комунікативної компетенції при переході українця з рідної на російську доводять серйозні лінґвістичні дослідження (Інститут мовознавства ім. Потебні наприкінці 80-х видав цілу серію монографій, об’єднаних темою «культура російської мови в Україні», де чимало про це говорилося). Якщо стисло схарактеризувати причини української напівмовності, то тут, як на мене, починають діяти два протилежні чинники українського мовного існування: по-перше, надзвичайна стійкість україномовних стереотипів, яких важко позбутися не тільки в розмовній мові, а й навіть у висококонтрольованій ситуації (наприклад, на іспиті з російської мови). Це лінґводидактика відзначала не раз. Етнічний росіянин допускає росіянізми переважно в малоконтрольованій ситуації. Якби не було цієї впертої тривкості, не було б і суржику, всі давно розмовляли би по-креольському – російською мовою в українському варіанті, а може, й правильною російською; але де й дівається ця тривкість, що мала би зберегти мову, коли починає діяти не менш об’єктивний чинник – нестійка етнічна свідомість українця, що уможливлює швидкий і тривалий (хоча не завжди якісний) перехід на іншу мову, й не тільки на російську.

Не маючи змоги зупинитися на цій проблемі докладніше (може, в «Критиці», але іншим разом), хочу, однак, заперечити проти зневажливих характеристик «жлобство», «духовне плебейство», що їх – поміж здебільшого спокійних та зважених арґументів і водночас із проповіддю естетики мовної форми – достосовує до українського етносу п.Окара. І не тому, що вони принижують національну гідність, як можна висловитись у дусі народницької риторики. Іронічні етноназви найближчих сусідів – звичайнісіньке явище у міжкультурній комунікації. Тільки дуже вже воно затерте й семантично спустошене, це слово жлоб, а тому й виглядає у контексті статті як примітивна лайка.

Саме грубувате ототожнення «полтавці – жлоби» насамперед і викликало шквал емоцій у знаного українського сатирика Євгена Дударя. У статті-відповіді («ЛУ», 29 березня) він теж лається, і теж неориґінально й без натяку на шарм національної дотепності: «дебіл», «перевертень». В іншій стилістиці, шановні панове, слід говорити про серйозні та непрості речі, принаймні – вилучати образи-інвективи. Не зневажає Окара українську мову, як здалося Дудареві, а болить йому російська, як і кожній людині з нормальним філологічним слухом, як болить свідомому україномовному українцеві суржик, приміром. І це нормально. Але надто глибинні етно- та лінґвоментальні передумови того, що маємо, надто багато росіянізмів є і в Котляревського, і в Панаса Мирного – культурних...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі