Електронна завіса колективної ідентичности

Червень 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
1024 переглядів

Кінець вісімдесятих років в СРСР позначився «публікаційним бумом» і безпрецедентним злетом накладів часописів, які транслювали ідеї та символи масштабних перемін у країні. Те, що рупором змін і об’єктом загальної уваги стали друковані видання, вказувало на соціяльний прошарок, котрий зміцнив свою роль у цих процесах культурної трансляції: писемно-освічену інтелігенцію. З-поміж іншого вона принесла з собою ілюзії щодо величезних, якщо не безмежних, можливостей друку.

Ці ілюзії, як і самий прошарок, почали формуватися на ранніх стадіях пореволюційної модернізації 1920-30-х років у сільській і загалом неписьменній країні. Вони зміцнилися у перебізі урбаністичної й освітньої криптореволюцій шістдесятих років і протрималися як домінантні аж до початку дев’яностих. Завищений, демонстративний, практично не обговорюваний престиж друкованих видань, літератури, читання протягом цих десятиліть – знак порівняної замкнутости, сталости та позаконкурентности того соціяльно-культурного контингенту, котрий через друковане слово, через вибудувану на книзі та читанні систему шкільного викладання створював, підтримував і масово тиражував найзагальніші знання про світ, суспільство, людину та значення «справжньої культури».

Під тиском усієї цієї системної роботи радянське суспільство поставало собі на публічній поверхні як «народ, що найбільше у світі читає». Ця формула, відбиваючи реальну поведінку радянських людей, водночас сама впливала на їхні оцінки. Ось що показували дані тодішніх опитувань громадської думки: 1963 року на запитання про найпоширеніші заняття у вільний час 82% відповіли, що читають газети щодня, журнали з тією ж частотою читали 36% (принаймні кілька разів на місяць – 72%), книжки відповідно 55 і 75% [1]. 1968 року в пересічному російському місті Таганрозі газету «Известия» передплачували 49% опитаних родин, «Правду» – 44%, «Комсомольскую правду» – 33% тощо [2]. Того ж таки 1963 року щоденно дивилися телевізор 16% респондентів (із такою ж частотою слухали радіо 71%).

Перші дослідження телевізійної авдиторії вже тоді вказали на два основних контингенти найзалученіших телеглядачів: молодь 16-25 років із середньою та незакінченою середньою освітою, а також незайняті люди віком за шістдесят і знову-таки з невисоким освітнім рівнем. Подальші десятиліття стали часом масової телевізації радянського суспільства. Проте через ідеологічний та організаційний удар, якого зазнала соціологічна наука на зламі 1960-70-х років, телевізійна крипто-революція, як і чимало інших вельми серйозних процесів, що відбувалися у пізньорадянському соціюмі, не була ані кваліфіковано проаналізована, ані усвідомлена громадськістю.

За часів перебудови для СРСР була характерна висока зацікавленість суспільства роботою мас-медій, окреслено-позитивна оцінка перемін у друкованих виданнях, на радіо, телебаченні, чимала довіра до них більшости населення. Ще вищими ці показники були в освічених груп, у середовищі міської інтелігенції. Однак уже тоді респонденти оцінювали популярні телепередачі назагал вище, ніж популярні газети, а центральне телебачення вважали надійнішим і правдивішим джерелом інформації, ніж друковані видання.

2

Протягом 1991-1994 років наклади центральних газет і журналів скорочуються, росіяни втрачають інтерес до цих видань, які ще й дорожчають через відпускання цін й обвальну інфляцію, надходять невчасно і несистематично. Частота і регулярність читання часописів знижується (водночас частина читачів переходить на масову формульну словесність у вигляді книжкових серій – бойовики, детективи, жіночі романи, і в цьому змасовленні перед ведуть мешканці найбільших міст, люди з вищою освітою, власники великих домашніх бібліотек – понад 500 книжок). Падає довіра населення до мас-медій загалом, але насамперед – до друкованих видань.

Протягом дев’яностих культурні комунікації звичайного росіянина дедалі скорочуються. З них майже випадає...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі