Електоральний авторитаризм на постсовєтському просторі

Вересень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
160 переглядів

Electoral Authoritarianism: The Dynamics of Unfree Competition. Andreas Schedler (ред.), Boulder, CO, und London, UK: Lynne Rienner Publishers, 2006.

Andrew Wilson, Virtual Politics: Faking Democracy in the Post-Soviet World, New Haven, CT, and London, UK: Yale University Press, 2005.

Для політологів, які стежать за перебігом демократизації та лібералізації на постсовєтському просторі, в останнє десятиріччя стає дедалі складніше інтерпретувати ці процеси1. Хоча всі головні політичні інститути, завдяки яким західні держави стали тим, чим вони є, було створено також і в більшості країн СНД, від початку нового століття зростає відчуття, що в частини цих нових режимів щось «не так». На початку дев’яностих уважали, буцімто нові демократичні інститути і процедури в країнах колишнього совєтського блоку щорік міцнішатимуть і розвиватимуться, як і інші новопосталі демократії повоєнного часу в Південній Европі, Латинській Америці та Східній Азії. Але так відбулося тільки в нових країнах ЕС. Натомість у країнах СНД віднедавна щораз частіше можна спостерегти зворотній процес згортання раніше здобутих демократичних досягнень. Перед багатьма колишніми республіками СССР нині постає питання про майбутнє їхніх політичних систем; декого з них накрила друга хвиля так званих «кольорових революцій», покликаних захистити ті права й свободи, що, здавалося, вже було завойовано на початку дев’яностих. Утім, адекватної загальної інтерпретації та бодай якогось осмислення того, що відбувається в більшості постсовєтських держав, донедавна геть бракувало. Андреас Шедлєр та Ендрю Вілсон своїми книжками нарешті спробували запропонувати необхідні концептуальні ключі до розв’язання цих проблем за допомоги понять «електорального авторитаризму» та «віртуальної політики».

У невеличкій збірці дуже якісних статтей «Електоральний авторитаризм: динаміка невільної конкуренції» Андреас Шедлєр, політолог австрійського походження, що очолює відділення політичних студій при Центрі економічних досліджень і освіти (CIDE) в Мехіко, заміряється обґрунтувати не більше не менше, як новий загальний тип режимів, а отже, нову піддисципліну порівняльної політології. Електоральний авторитаризм можна розглядати не тільки як гібрид демократії й авторитаризму, але і як окрему форму врядування, що не є ані насправді демократичною, ані цілком автократичною, а має власні механізми леґітимації та функціонування.

Попри всю, як далі побачимо, ориґінальність Шедлєрової антології, слід зазначити, що термін «електоральний авторитаризм» уже існував і до її появи, а проблематиці електорально-авторитарних режимів було приділено чималу увагу. Однак Шедлєрові в цьому збірнику, зокрема в ґрунтовному вступі до нього, вдалося систематизувати та зрезюмувати низку нових результатів численних емпіричних і теоретичних досліджень. Тож це видання дає країнознавцям змогу ввести свої вузькоспеціялізовані розвідки в міжнародний контекст, а фахівцям із окремих реґіонів світу удоступнює пошук подібности й відмінности між об’єктами їхнього аналізу та структурно близькими до них державними устроями країн, належних до інших цивілізацій.

Шедлєрів опис концепції та логіки електорального авторитаризму в засадничому вступі передує дванадцяти статтям авторитетних компаративістів і країнознавців, що висвітлюють різні окремі аспекти й особливі форми такого авторитаризму та інших політичних режимів подібного типу. Ґерардо Л. Мунк вказує на деякі методологічні проблеми позначення чітких концептуальних меж між різними формами політичного правління та їх гібридами. Джонатан Гартлін і Дженіфер Маккой узагальнюють проблеми, з якими мають справу спостерігачі за виборами, коли оцінюють різні способи маніпулювати електоральними процесами. Джой Ленґстон, покликаючися на приклади тайванської партії Ґоміньдан і мексиканської Інституціоналізованої революційної партії, відповідає на питання, за яких обставин відбувається конфлікт еліт і розкол «партії влади» в електорально-авторитарних режимах. Вільям Кейз аналізує стратегії маніпулювання, що забезпечують урядові контроль над виборчою ареною у псевдодемократіях. Марк Р. Томпсон та Філіп Кунц висвітлюють ситуації, коли владні кола вдаються до безпосереднього фальсифікування виборів, Джон Ф. Кларк з’ясовує, за яких обставин у вибори втручаються військові сили, а Стефана Ліндберґа цікавить, чому деякі опозиційні партії у парадемократичних державах обирають стратегію бойкоту «виборів». Лукан А. Вей звертається до парадоксальних випадків, коли слабкість державного апарату напівдемократичних країн, як-от посткомуністичної Молдови, призводить до посилення конкуренції між елітами й навіть до певного політичного плюралізму.

Стивен Фіш наводить нову цікаву статистику, з якої випливає, що шанси на виживання новопосталої демократії залежать не від самого її типу, себто не від того, чи вона є президентською, а чи парламентською, а від співвідношення прероґатив парламенту й виконавчої влади. Отже, успіх демократизації безпосередньо пов’язаний із фактичною потужністю позицій законодавчої влади – не важить, чи це парламентська, президентська або змішана напівпрезидентська система. Якщо подальші спостереження потвердять тривкість цієї кореляції, Фішеву статтю слід буде визнати неабияким вагомим внеском у порівняльні студії з консолідації демократичних режимів, що має спричинитися до перегляду відомої тези Хуана Лінца, Алфреда Степана й інших компаративістів про особливу сприятливість парламентської форми правління для розвитку демократії в молодих поліярхічних державах.

У прикінцевих статтях збірки Стивен Левітскі та Лукан А. Вей показують, якою мірою та в який спосіб міжнародні чинники здатні вплинути на внутрішньополітичний баланс сил у перехідній державі, а Ричард Снайдер наводить перелік наявних сьогодні виразно недемократичних режимів, яким міжнародна політологія має вділяти, на його думку, більше уваги.

Сторінки2

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі