Дискурсивне поле української маршрутки

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
204 переглядів

Засоби пересування, різнотипні модифікації семіотичного поля людина – транспорт безумовно належать до явищ культури*. Семіосфера самих засобів пересування обіймає екзистенціяльну, онтологічну проблематику, і її визначає контекст конкретної культури. Міркуючи про специфічність семіотики наземного та підземного міського транспорту, варто згадати Бодріярів аналіз автомобіля як елемента зовнішнього простору, що ґенерує певний внутрішній простір у ракурсі специфіки авто-існування:

Машина не просто протистоїть будинку, утворюючи другу половину повсякденного побуту, – вона сама є житлом, лишень недоступним для сторонніх; це замкнуто-інтимна сфера, але без звичного затишку, з гострим відчуттям формальної свободи, з карколомною функціональністю.

Семіотична структура певного виду транспорту, вбираючи в себе екзистенційні смисли, легко надається до того, щоби перетворити її на модель реальности певної епохи. Не дивно, що номінації міського транспорту в художніх дискурсах перетворюються на символічні коди. Чимало написано про «трамвай» як одне з вагомих явищ російської культури.

Про «трамвай» як реалію механістичної культури, чиє значення виходить за межі власної предметности, свідчать фраґменти його образної парадигматики в українській літературі. На початку XX століття цей міський вид транспорту став знаком настання масової цивілізації й, отже, моделлю реальности відповідної епохи, а відтак поїздка трамваєм виявляється екзистенційно напружена, а сам вид транспорту приховує метафізичну та реальну небезпеку: «Я загину раптом, а не урочисто – під трамвайним рухом, а не священнодійно, Смертю вмру Верхарна, смертю вмру Люїса» (Володимир Ярошенко); «Йому здавалось ту мить, що він вільно може лягти під трамвай, проколоти серце ножем, пити будь-яку отруту – і все-таки лишиться живим» (Валер’ян Підмогильний, «Місто»).

Екзистенційний модус сучасного образу трамваю прочитується в ототожненні його з ліричним «я»: «і, спрямований чітко, як у безмежність // я собі здаюся майже трамваєм» (Юрій Андрухович. Із циклу «Листи в Україну». «Московіяда»), «Молилась нишком: ну хоч ти вже // Поїдь, трамваю, навмання!..... У ритмах ямбів і хореїв // Завіса вечора впаде // А твій трамвай не зійде з рейок / І світ за очі не піде...» (Оксана Забужко, «Нічний трамвай», Дириґент останньої свічки).

На думку Вадіма Руднєва, семіотична складність метра робить його зручною моделлю реальности XX століття. У зв’язку з цим варто згадати опис московського метрополітену в Андруховичевому романі «Московіяда»:

Помислимо тепер з точки зору метрополітену. Він завжди приваблював мене своєю дикою апокаліптичністю. У таких вагонах я возив би грішників до пекла. Усе – починаючи від пропускних турнікетів, від нескінченних ескалаторів із зафіксованими постатями кататоніків або вічно утікаючими силуетами параноїків, до самих підземних потягів, що вириваються звідкілясь із темряви, лячно гальмують на станціях з бандитськими іменами, щоб за пів хвилини знову рвонути кудись у ніч, защемивши дверима чиїсь невезучі руки, задниці, голови.

Певний транспортний засіб може стати набутком індивідуальної концептосфери особистости. В українському урбанопросторі років із десять тому з’явилися маршрутки. Цей засіб пересування огорнений виразним емоційним, оцінковим шлейфом, а отже, він існує як згусток культури у свідомості етносоціюму, про що свідчить дискурс маршрутки в друкованих та віртуальних медіях, живих журналах, блоґах; про неї складають вірші й анекдоти типу «Блондинка у маршрутці». У дискурсивному полі маршрутки перебуває також її власний внутрішній, вербальний і невербальний, простір....

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі