Двоїста Америка Чеслава Мілоша

Листопад 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
280 переглядів

Від часів романтизму в Польщі не минає сильне захоплення Америкою. Чеслав Мілош (1911–2004), найвідоміший польський іміґрант до США в XX столітті, своїм скепсисом щодо західних суспільних форм на кшталт демократії та капіталізму суттєво вирізняється на тлі цієї традиції. На його погляд, у США домінує дика природа, через брак історії Америка сліпа щодо наслідків обох світових воєн, які вразили передусім Европу. Власну творчість Мілош розглядав як захист культури, яку розвинула й сформувала релігія і якій загрожує раціоналізація, технізація та економізація.

У грудні 1945 року Чеслав Мілош уперше приїхав до США. У 30-х роках він іще повністю перебував під впливом французької культури. Живучи в Парижі в 1931 та 1934–1935 роках, він підтримував інтенсивні зв’язки зі своїм далеким кузеном Оскаром Венцесласом де Любіч Мілошем (1877–1939), який публікував свої містичні твори французькою мовою. Англомовними літературами Мілош зацікавився лише в окупованій нацистами Варшаві. Англійської його навчав майбутній ректор Високої кінематографічної школи в Лодзі Єжи Тепліц (1909–1995). Уже незабаром Мілош переклав польською «Безплідну землю» Т. С. Еліота (по війні Мілош відвідав Еліота в Лондоні) й Шекспірову «Як вам це сподобається». Пізніше він пояснив це незвичне літературне заняття тим, що шукав опори для власних думок, якої не знаходив ані в польській, ані в російській, ані у французькій літературах. В обох текстах Мілош зустрівся з переконливою риторикою на захист глибинно загроженої европейської культури. Він використав англійські зразки, щоби пристосувати стиль своєї лірики до змінених відправних умов післявоєнної розрухи. Думки Адорно про те, що після Авшвіца поезія неможлива, Мілош не поділяв. Але він також уважав, що нове етичне підґрунтя потрібне не лише літературі, але й суспільству загалом.

Новозаснована Польська Народна Республіка отримала у багатьох інтелектуалів моральний кредит довіри – на відміну від глибинно консервативного лондонського кола еміґрантів, що його ліві критики підозрювали у фашизмі. Як і інші культурні діячі Другої Речі Посполитої, Мілош погодився на співпрацю з комуністичним урядом і щиросердно пішов на дипломатичну службу. Спочатку він працював у консульстві у Нью-Йорку, а через рік його перевели до Вашинґтона на посаду культур-аташе. Протягом цього часу він познайомився з провідними американськими письменниками тієї доби, на кшталт Робертсона Ловела (1917–1977) чи Рендела Джарела (1914–1965). Планував відвідати Генрі Мілера (1891–1980) та його дружину-польку, проте цього так і не сталося. 1949 року Торнтон Вайлдер дуже шанобливо відгукнувся про Мілоша: в одному листі він назвав його «великим поетом» і«надзвичайною людиною». Також Вайлдер радив Мілошеві еміґрувати на Захід; проте Альберт Айнштайн, до якого Мілош навідувався у Принстоні, навпаки, радив йому залишитися в Польщі. Мілош загалом дуже цікавився американською літературою: 1947 року він був єдиним іноземним учасником письменницького конґресу в Міделбурзькому коледжі (Бред Лоф, Вермонт). Того ж року він написав есей «Вступ до американців. Есей про американську поезію», в якому представив польській публіці лірику Т. С. Еліота, В. Г. Одена та Карла Шапіро.

Коли за Болєслава Бєрута польський сталінізм сягнув апогею, Мілош, якого тоді вже перевели до Парижа, 1 лютого 1951 року втік і попросив політичного притулку у Франції. Цей крок привернув до себе велику увагу: і в комуністичній Польщі, і в спільноті еміґрантів Мілоша було тавровано як зрадника й шпигуна. Протягом перших місяців він переховувався в паризькому Літературному інституті Єжи Ґедройця. У часописі «Культура» Мілош опублікував знамените виправдання з промовистим заголовком «Ні», в якому зазначав, що стоїть на лівих позиціях, але відкидає совєтський комунізм. 1953 року його дружина з обома синами, які спочатку залишалися в США, змогли переїхати до Франції. У 1950-х роках написано важливі прозові твори Мілоша: дотепно-аналітичний «Поневолений розум» (1953), історичну алегорію «Обличчя часу» (1953) та автобіографічний роман «Долина Іси» (1955). У Франції до сфери Мілошевих інтелектуальних інтересів повернулася Америка – звісно, друзі із США надали суттєву допомогу. Тільки завдяки безвідсотковій позиці подружжя Джозефа Батинґера й Мюріел Ґардинер Мілош із родиною змогли придбати будинок у Монтжероні поблизу Парижа.

Запрошення викладати у Берклі 1960 року стало приводом переселитися до США. Мілош сам попросив продовження контракту й 1961 року отримав титул професора польського та російського літературознавства. Згадуючи це, Мілош завжди наголошував диктат обставин і зазначав, що у Франції він мало не помер від голоду. Проте США в жодному разі не були його омріяною метою.

Щоб подолати свою однобічну репутацію політичного есеїста, Мілош 1965 року опублікував антологію «Повоєнна польська поезія», в якій було надруковано й англійські переклади деяких його віршів. 1968 року він спільно з Пітером Дейлом Скотом оприлюднив переклади вибраних віршів Збіґнєва Герберта. Того ж року англійською вийшов автобіографічний есей «Де сонце сходить і де заходить». 1969 року Мілош опублікував свою історію польської літератури, в якій було вміщено й розділ про його творчість. Лише 1973 року Чеслав Мілош видав власні «Вибрані вірші», 1978-го вийшла поетична збірка «Зимові дзвони». Зрештою, 1977 року він видав збірку лірики Алєксандра Вата. Проте всі ці зусилля мало вплинули на Мілошів імідж у США. Тому пізніше він писав, що існував для американського читача лише в «дивній скороченій формі», для них він – «лише чужинець».

Поет Роберт Гас, перекладач Мілошевих віршів, згадує таку прикмету тогочасних читань: попри те, що Мілош дуже добре говорив по-англійськи, свої вірші він читав лише польською й не дозволяв нікому іншому зачитувати переклад. Так Мілош наголошував свою ідентичність питомо польського поета.

Перед врученням Нобелівської премії 1980 року в Мілоша не було ілюзій про свою посмертну славу. В одному з віршів ранніх 1970-х він писав, самоіронічно переграючи Гораціїв топос безсмертя:

 

О так, помру не остаточно, від мене все ж лишиться

Запис у чотирнадцятому томі енциклопедії

Десь біля сотні Мілерів і Мікі Мауса.

Можливо, цей ґрунтовний конфлікт – Мілош уважав себе питомо европейським поетом, який в американській еміґрації віднайшов заповідник для своєї рідної мови, – у вирішальний спосіб спричинився до того, що Мілош у середині 1990-х років почав курсувати між США та Польщею. 1986 року померла його перша дружина, 1992-го він одружився з американською історикинею Керол Тиґпен. Американське громадянство він отримав іще 1970 року. Мілошів голос раз у раз було чути в посткомуністичній Польщі. Колишній марксист, він реґулярно дописував до краківського католицького тижневика «Тиґоднік повшехни» і присвятив оду 80-літтю папи Івана Павла II, хоча 1981 року на вшануванні з нагоди надання йому звання почесного доктора оголосив перед «професійними католиками» люблінського Католицького університету програмову заяву про те, що він – «не католицький поет». 1991 року в інтерв’ю Адамові Міхніку він описав свої стосунки з католицизмом як «постійну зміну наближення та віддалення».

Події довкола профспілки «Солідарність» Мілош сприйняв у історіософічному контексті. У героїчній оді Лєхові Валенсі 1982 року він порівняв очільника профспілки з національним героєм Тадеушем Косцюшком, який також боровся проти набагато могутнішої чужої сили. Пізніше він зізнався, що написав цей бравурний текст на бажання своєї дружини.

Загалом Мілош не дозволяв втиснути себе в якийсь шаблон. Переконаний европеєць, він перейняв американський погляд на війну в Юґославії. В одній своїй поемі він розкритикував пасивність европейських держав у контексті сербської облоги Сараєва. 1993 року цей текст надрукував спочатку у 34-му числі «Тиґоднік повшехни», а потім, 23 грудня, що прикметно, – «Ґазета Виборча».

2000 року Мілош остаточно повернувся із США й оселився в Кракові.

Блиск та убозтво США

2001 року в есеїстичній «Абетці» Мілош описав Америку тирадою суперечливих вигуків: «Який блиск! Яка бідність! Який гуманізм! Яка нелюдяність! Яка любов до ближнього! Яка роз’єднаність! Яке захоплення ідеалами! Яке підлабузництво! Який тріюмф совісти! Що за перверзія!». Це амбівалентне ставлення разюче суперечить польському замилуванню Америкою, яке має давню традицію. Джерела її – у польському романтизмі: Казімєж Пуласький (1746–1779) і Тадеуш Косцюшко (1746–1817) брали участь в американській війні за незалежність. Майбутній прем’єр-міністр Іґнацій Падеревський (1860–1941) під час Першої світової війни готував в Америці польську незалежність, що експліцитно базувалася на 14-пунктовій програмі Вудра Вілсона. У другій половині XX століття польський ентузіязм щодо США дещо спав, бо поляки почувалися зрадженими через рішення Ялтинської конференції. Проте радикальне неприйняття СССР знову зрушило маятник у бік США. Найвідомішим радикальним представником цієї позиції був Збіґнєв Бжезінський (нар. 1928), який 1958 року отримав громадянство США і в 1977–1981 роках був радником президента Джимі Картера з питань безпеки. Бжезінський керувався притаманною Холодній війні логікою нульової суми й прагнув будь-що ослабити Совєтський Союз, нехай навіть через зміцнення моджахедів ув Афганістані. Після 1989 року Польща швидко витворила собі образ східноевропейської країни, найприхильнішої до Америки. Під час війни в Іраку польський уряд Кваснєвського беззастережно підтримав США, за що поляків – єдину зовнішню силу поряд із британцями – було наділено власною зоною контролю. Нинішній міністр закордонних справ Радослав Сікорський (нар. 1963) також представляє рішучу проамериканську політику; до того ж він одружений із колумністкою «Вашинґтон пост» Ен Еплбом, яка активно критикує Росію.

На противагу цій традиції Мілош створює антигероїчний образ Америки. Вже під час першого перебування в цій країні Мілош описав Америку як землю без властивостей, що не має обличчя, слуху, смаку, запаху чи дотику. Йому все здавалося «зацукрованим», вода – стерильною, життя – позбавленим смерти. Емблемою життя в американській метрополії для нього стала доля аванґардистки Терези Жарновер (1895–1950), яка самотою померла в Нью-Йорку:

Без родичів і друзів, у великому, великому місті –

Величезному кладовищі для божевільних кораблів –

Помирала Тереза <…>,

У далекому, великому місті, де кожен ступає

Обачно і хитро, бо знає, що це –

Відпливати з мовчазною хвилею приватного відчаю

У чорний пил, у забуття, у бруд бідних районів…

Іще у Франції Мілош опублікував гострий випад проти троцькістського ренеґата Двайта Макдоналда. Наполягання цього войовничого публіциста на індивіді як останній інстанції в ухваленні рішень Мілош охарактеризував як «глибоко американське явище».

Найчіткіше Мілошів скепсис щодо Америки виявляється в збірці есеїв «Видіння на берегах затоки Сан-Франциска» (1969). Американський спосіб життя для нього – це лише нульовий ступінь людської екзистенції, що базується на «морально-духовних цілісностях». Особливо Мілошеві заважає «спрощувальна й фальшувальна мова мас-медій», що позбавляє індивіда в Америці можливости автентичного самовияву. Навіть студентам тут бракує необхідної проникливости. Рівність американської культури досягає піку, каже Мілош, у запитанні «молодого дурня» про те, чи відрізняється нудне животіння в провінційному американському місті від концентраційного табору. Загалом Мілош виглядає дуже роздратованим через салонний марксизм академічної «jeunesse dorée», золотої молоді, що не має жодного уявлення про злочини комуністів.

Також пізніше, в розмовах із Алєксандром Ф’ютом Мілош називав американців «поверховими». На його думку, вони приязні й готові допомогти не з еґоїстичних міркувань, але дистанція між окремими людьми в них нечувана. Такі висловлювання чітко вказують, що Мілош приймав США як місце замешкання, як громадянство, проте не як самостійну культуру.

Сторінки2

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі