Двобій Прометея з Великим Кобзарем

Березень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
78 переглядів

На тему «Шевченко і влада» написано дуже багато. Від академічних досліджень про стосунки поета (революційного демократа, християнського мислителя, великого Кобзаря, творця модерного українського міфу... – залежно від поглядів дослідника) з тогочасними можновладцями – до злободенних памфлетів «за мотивами Шевченка» в комуністичних і антикомуністичних виданнях. Але нині мова піде про інше.

Хоч би що там казали, Шевченко – це символ. Символ незнищенної України, її екзистенційного єства, непідвладного зовнішнім потугам. Символ вершини, на яку маємо постійно сходити. Загадково вбитий нещодавно поет і журналіст Петро Шевченко з Луганщини друкував свої вірші під псевдонімом Біливода, – вважав, що не має морального права ставити під своїми поезіями прізвище Шевченко. Бо це прізвище – поза дріб’язковими випадковостями, поза принизливою буденщиною.

Тому поговоримо про Шевченка-символ. Але не в усіх його символічних іпостасях (тоді довелося б обговорювати навіть дизайн стогривневих банкнот), а в одній: як своєрідного «мірила» (з ніяковістю беру це слово у лапки, але кращого знайти не можу) здобутків сучасної української культури.

На початку року газети традиційно оприлюднили остаточний (себто опрацьований так званим Шевченківським комітетом) список претендентів на отримання Державної премії України імені Тараса Шевченка за 1998 рік. У ньому були гідні постаті діячів української культури, – але сам статус та історія Шевченківської премії спонукають до роздумів, які вочевидь не будуть сприйняті однозначно.

1.

Найперше запитання – а чому, власне, державні премії мають бути Шевченківськими?

Коли ухвалу про вручення їх затверджували ЦК Компартії України та Рада Міністрів УРСР, у цьому була залізна логіка: в заданій пізнім тоталітаризмом системі координат справжнє визнання митець міг отримати лише від комуністичної партії та радянської держави. Тридцять років Шевченківська премія була відзнакою вірності комуністичній владі. Премія злилася воєдино з радянською добою, з радянською традицією, з радянською ієрархією «класиків соціалістичної за змістом, національної за формою» літератури. Бути премійованим – означало належати до «щиро радянських» українців, чия лояльність офіційно заявлена і визнана, навіть попри «гріхи» шістдесятницької молодості. Бути премійованим – означало ввійти принаймні до «Української радянської енциклопедії» та інших енциклопедичних довідників, отже, до історії. Бути премійованим – означало мати всі пільги у виданні навіть графоманських опусів і найвищі гонорарні ставки за них. Система будувалася на століття.

Сталося інакше: «довічний Союз» упав. Але Шевченківська премія разом із численними радянськими та крипторадянськими інституціями мирно переїхала в незалежницьку добу. Вона причепурилася, перефарбувалася в синьо-жовте, але ж чи змінила свою суть? Чи багато важить те, що її посмертно присуджено Василеві Стусу, якщо в лауреатах числяться й ті, що не просто були його антагоністами, а й докладали чималеньких зусиль, аби знищити геніального українського поета фізично?

Шевченківська премія, як і колись, символізує прийнятність творчості митця для владної еліти. Тільки місце ЦК КПУ посіла президентська адміністрація. Хто не вписується в начальницьке світобачення той премії не має. Зайве свідчення цього – не така давня історія з відмовою Шевченківського комітету навіть висунути на останній етап конкурсу кандидатуру класика української гуманітаристики Юрія Шевельова (Шереха), чий творчий доробок у світі поціновується вище, ніж гуртова вартість творчості половини членів комітету з Шевченківської премії.

Відтак «під радянським Шевченком» створилася й певна ієрархія сучасної літературної класики. І кожну спробу ступити від неї «крок ліворуч, крок праворуч» інтеґровані в «радянсько-Шевченківський» процес літератори й літературознавці розцінюють як зраду України – не більше й не менше. Не так давно нині вже покійний Іван...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі