Два Ярослави

Травень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2575 переглядів

Писати спогади легко, коли вони яскраві. Так було з моїм першим враженням від Ярослава Дашкевича. Це сталося восени 1979 року, у Львівській Науковій Бібліотеці ім. Василя Стефаника.

Йшов мій третій рік навчання на історичному факультеті. З мого власного досвіду та зі спостережень за своїми студентами знаю, що третій рік часто є вирішальним. На першому році студенти ще повні радості, що їм вдалося вступити (той факт, що це часто є радше  заслугою їхніх батьків, які заплатили за вступ чималі гроші, цю радість не притуплює, – кожна молода людина вірить у свою винятковість). На другому році приходить протверезіння: виявляється, що виш, у який вступив, не є аж такий добрий, і що твої викладачі, за одним-двома винятками, є посередностями. І через те та через інші причини твоє майбутнє не буде таким яскравим, як ти собі його уявляв. Звідси два виходи – або студент впадає у депресію, або ж бере себе в руки і починає займатися самонаукою.

Моя студентська траєкторія розвивалася з першого сценарію до другого. Від початку другого курсу я, як інші мої колеги, почав пити, і то так, що дехто почав дивитися на мене як на молодого алкоголіка. П’ючи, однак, я не переставав вчитися, – і з третього року, кинувши пиятику, пропадав у бібліотеці ім. Василя Стефаника. Благо, що бібліотека була дійсно доброю, і що з третього року ми, студенти університету, мали право нею користуватися.

І тут одного осіннього післяобіду, стоячи в черзі до бібліотечного ґардеробу, я побачив ставного мужчину в довгому светрі і з довгим волоссям. Він так разюче відрізнявся від усіх інших, що його тяжко було не помітити. Довге волосся не толерувалося на державній роботі, – а іншої роботи, крім державної, тоді практично не існувало. А крім того, його горда постава й такий самий погляд говорили, що перед тобою – вільна людина, тип, який за означенням у СРСР не міг існувати. Я не знав тоді, що це Ярослав Дашкевич. А навіть якби знав, то це мало би мені що сказало: я не мав уяви тоді, хто такі Роман Дашкевич та Олена Степанівна, та й про визвольні змагання 1917–1919 знав дуже мало (це окрема тема, як мало знали про свою історію тодішні студенти історичних факультетів: згідно з навчальним планом вони  повинні були дізнатися набагато більше про історію країн Африки чи Азії, ніж про минуле свого краю і своєї країни).

З Ярославом Ісаєвичем ситуація була якраз навпаки: я знав про нього, заким його вперше побачив. Але знання про нього тоді у мене були пов’язані не з історією, а з тими ж студентськими пиятиками. Як правило, ті, хто пили, чинили це не заради алкоголю й алкогольного сп’яніння.

Пилося заради чогось іншого – заради того, чого бракувало в щоденному житті: побратимства, веселих пригод, просто, почуття свободи. Алкоголь розв’язував язики та послаблював гальма, тому в кінці пиятик нерідко говорилося на політичні теми. Студентські пиятики мали свій ритуал і свої легенди, що переходили від одного покоління студентів до іншого. Ісаєвич був героєм одної з них: розказували, що він умів пити і не п’яніти. Коли він був студентом, говорила легенда, він увесь час проводив із книжкою. Це викликало роздратування його колег, і в помсту чи ради потіхи вони хотіли його споїти. Ісаєвича закликали на студентську вечірку і змушували пити на рівні з усіма, слідкуючи, щоб він не пропустив жодної чарки. Насамкінець,  коли всі вже повпивалися і поснули, він спокійно встав зі столу, немов нічого не сталося, і пішов дочитувати свою книжку. Серед студентів того, хто протримався до останнього на пиятиці, вважали героєм – то була ознака найвищої майстерності. Пізніше, коли я вже знав Ісаєвича особисто, я розповів йому цю історію, і він підтвердив її правдивість. У нього булла якась рідкісна фізіологічна аномалія: його організм не розщеплював молекули спирту. Тому він міг пити алкоголь, як воду, не п’яніючи. Про що, признавався він, іноді навіть шкодував: він був цікавий до всього, і йому би хотілося хоч раз спробувати те, що відчували інші. У кожному разі, на...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.