Кого ми вибрали, вже приблизно зрозуміло. Зрозуміло також, що наслідком виборів буде патова ситуація в парламенті, коли жодна з великих політичних сил не в змозі буде нав’язати суперникам своє рішення. Пропрезидентська партія, очевидно, пропонуватиме якийсь тип союзу «Нашій Україні» й у разі невдачі піде на домовленості з комуністами. Комуністи думатимуть, чи варто їм ризикувати репутацією народних захисників. «Наша Україна» вирішуватиме, чи йти їй на ризик хоча б часткової участи у владі з огляду на ту ж таки загрозу втратити репутацію. В кожної з трьох інших партій-переможниць свої проблеми.
Погляньмо на ситуацію в країні загальніше. Чи означають результати виборів істотну зміну в політичному світовідчутті українського електорату? Чи сформувалась у пересічного виборця інша, нова система електоральних координат, чи він міряє всіх тими самими мірками, що й раніше, але просто змінив свою думку про дійових осіб і розмістив їх інакше на тій же своїй карті політичного світу?
Основна морально-політична проблема України, на моє переконання, полягає в тому, що народ перебуває у стані, близькому до безнадії, фрустрації, політичної нечутливости, схожої на втрату відчуття болю. Найвиразнішою прикметою цього стану є понура переконаність, що людина у нас нічого вдіяти не може і голос виборця нічого не вирішує. Цим український виборець завжди відрізнявся, наприклад, від виборця американського, твердо впевненого, що саме він вирішує все. Підстави в обох приблизно однаково хисткі, але наслідки електоральної діяльности разюче відмінні. Український виборець не використовує тих можливостей, які він має не лише згідно з законом, але й реально. І тому живе не за законом, а «по понятію». Зосередженість громадянина на проблемі власного виживання створює в суспільстві ситуацію беспредела (на жаль чи на щастя, в українській мові не існує відповідника цьому народженому зоною слівцю).
Не секрет, що і вибори-2002 проходили під великим тиском, скажімо так, різних структур, включаючи інформаційні. Але навіть якщо справді результати спотворено тиском і фальсифікаціями на 10%, як твердять деякі ображені партії, вони все-таки є відображенням, хай і до певної міри викривленим, реальних політичних симпатій і антипатій мас. Чи означатиме це, що загроза масової втрати політичних больових відчуттів минула?
Все стало б ясно, якби в результаті виборів сталися сподівані зрушення в усьому суспільному житті й насамперед в економіці. У патовій ситуації цього очікувати важко. Я не думаю, що всенародну байдужість як рукою зніме. Проте все-таки вибрали приблизно те, чого хотіли. І вже сам той факт, що воля й умонастрої мас відбилися в результатах виборів більш-менш адекватно, буде мати колосальний вплив на подальший політичний розвиток електорату і змусить його повірити в свої сили.
До речі, про політичний розвиток. У західних суспільствах, навіть там, де історично склалася двопартійна система, політичне бачення виборців, сказати б, багатоколірне: вони чітко фіксують зміни в настановах партій і окремих кандидатів і нерідко міняють свої традиційні партійні симпатії. Нашого посттоталітарного, політично нерозвиненого виборця різнобарвність політичної палітри, незрозуміле різноголосся в парламенті спершу тільки дратували. Йому й тепер парламент видається порожньою балаканиною та проїданням народних грошей. Відсоток людей, схильних саме так оцінювати парламентаризм і багатопартійність, і досі небезпечно високий.
Одначе вибір, зроблений 31 березня, був зумовлений досить виразними партійно-політичними симпатіями й антипатіями і свідчить про те, що багато хто з наших людей уже має свою складну систему координат. Бачення стало не чорно-білим, а багатоколірним.
Одна обставина бентежить кожного, хто порівнює всенародні оцінки, виражені в цифрах виборчого рейтинґу партій, із кінцевими результатами у вигляді партійних мандатів. Завдяки мажоритарним округам партія влади, яка завоювала такий малий відсоток голосів,...
Долучіться до дискусії!