Довкола «корану»

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
1662 переглядів

Serhii Plokhy, The Cossack Myth. History and Nationhood in the Age of Empires, Cambridge University Press, 2012.

«Кораном сепаратистського руху» назвав «Історію Русів» російський еміґрантський історик Ніколай Ульянов в опублікованій 1966 року в Нью-Йорку книжці «Происхождение украинского сепаратизма». Там він удостоїв її навіть окремого розділу під не менш характерною назвою «Катехізис».

1996 року його книжку перевидали в Москві з передмовою професора Владіміра Волкова, директора Інституту слов’янознавства і балканістики Російської академії наук. Опус Ульянова він оцінив як «єдину наукову працю у світовій історіографії, спеціяльно присвячену цій [українсько-сепаратистській] проблемі».

Відтоді ту «єдину у світовій історіографії наукову працю» ще раз перевидали в Росії (2007 року) і розмістили на кількох електронних ресурсах. Для активних українофобів вона й справді стала чимось на кшталт «Корану», для пасивних – популярним і нерідко вичерпним джерелом знань про Україну.

Що ж до «корану українських сепаратистів», то інтерес до нього в останні десятиліття помітно підупав – може, тому, що сепаратистська ідея врешті зреалізувалася, натомість культурна і розумова емансипація від імперії виявилася значно складнішою, ніж це уявлялося.

Ґрунтовна праця гарвардського історика Сергія Плохія «Козацький міт. Історія і національність у добу імперій» кидає нове світло на загалом призабуту сьогодні «Історію Русів», а заразом і на весь комплекс проблем, що їх вона окреслила чи, радше, започаткувала.

Екстремісти в бібліотеці

Усі дев’ятнадцять розділів Плохієвої книжки (власне, сімнадцять плюс вступ та епілог) починаються з історичного анекдоту: більш-менш курйозної історії з близького чи віддаленого минулого, яка стає своєрідним контрапунктом до основної розповіді, водночас її пожвавлюючи і на свій лад контекстуалізуючи. Завершальний розділ містить сюжет, який міг би правити за мото до всієї книжки.

Ідеться в ньому про Юрія Кононенка, московського бібліотекаря й активіста українського національно-культурного товариства в Росії, якого у травні 2009 року путінські прикордонники зняли з поїзда, коли він повертався додому з Києва, відібрали паспорт і заборонили в’їзд до країни, де він прожив майже п’ятдесят років, мав працю, помешкання і сім’ю. Так його покарали за «антидержавну діяльність», що полягала, зокрема, у контрабанді в Росію підривної літератури та запису й презентації у Москві авдіокнижки на основі «Історії Русів» – одного з безлічі «ектремістських» творів, що їх виловила і знешкодила невсипуща путінська жандармерія [351].

Історія Юрія Кононенка (й українського товариства в Росії загалом) могла би стати темою для окремої книжки – про великодержавну параною російських можновладців та їхню маніякальну боротьбу з «українським націоналізмом», ніколи чітко не окресленим, а тому всюдисущим і вкрай небезпечним, як, зрештою, і весь сфабрикований Луб’янкою «екстремізм». На продовження тієї історії варто було б розповісти про погром української бібліотеки в Москві, конфіскацію десятків «підривних» книжок і принизливі виклики всіх читачів на допити, формально – як «свідків», проте фактично – з виразною метою: залякати й відбити будь-яке бажання цікавитися українськими книжками.

До тієї історії можна було б долучити ще й повний список українських видань, оголошених «ектремістськими»: як, наприклад, «Голодомор 1932–1933 років в Україні: Матеріяли кримінальної справи №475», або: Юрій Шаповал, Володимир Пристайко, Вадим Золотарьов, «ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи», або: Владимир Василенко, «Голодомор 1932–1933 годов в Украине как преступление геноцида:...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі