«Дорогою ганьби і зради – 2»

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
156 переглядів

Читаючи статтю Вільфрида Їльґе «Змагання жертв» («Критика», 2006, ч. 5), я згадував лекцію з «критики українського буржуазного націоналізму», яку 31 рік тому мусив прослухати поза розкладом на філософському факультеті Київського університету. Тоді лектор, спочатку наголосивши, що він не є викладачем університету, теж розповідав про співробітництво УПА з нацистами, словами пана Їльґе говорив про «фашистський характер ОУН» і так само нарікав на українських націоналістів за спотворення історії війни.

Але п. Їльґе ще й звинуватив «інтелектуалів-націоналістів» у намаганні «сконструювати “український голокост” своєї нації, щоби забезпечити українцям позицію найбільшої жертви, а отже, морально зверхньої нації». Особливі застереження викликають у нього спроби українських інтелектуалів символічно пов’язувати Голодомор із Голокостом. На жаль, п. Їльґе не зумів переконливо пояснити, чому нинішня актуалізація знання про Голодомор, у якій він убачає «націоналізацію» самого терміна «Голокост», означає для нього, що «пам’ять про єврейський Голокост відсунуто в тінь» (я тут не торкатимуся самої ідеї українських «змагань жертв» Голодомору та Голокосту, запозиченої у Владіслава Бартошевського, – вона перебуває поза межами ціннісного поля европейської культури, на якому впродовж тисячоліття плекалася християнська ідея жертви).

Звісно, третину століття тому київські студенти надто мало знали, щоб піддавати процедурі верифікації судження лектора в цивільному. Зате теперішнім відомо, що згаданого у Вільфрида Їльґе «витвору ОУН(б)» під назвою «українська міліція» насправді ніколи не існувало, натомість була українська допоміжна поліція, яку сформували нацисти і яка навесні 1943 року на заклик тієї самої бандерівської гілки ОУН уся зі зброєю перейшла до лісу – до УПА. Їм також не важко зіставити згадку п. Їльґе про зацікавленість «місцевого ненімецького населення» у «грабунку єврейського майна, що його зорганізувала окупаційна влада» з відомими свідченнями про те, що окупанти, навпаки, розстрілювали місцевих мародерів; а доречність авторових закидів авторам шкільних підручників історії, які, мовляв, «вояків УПА зображують у ролі нащадків українського козацтва», – з наказом командира УПА Клима Савура (27 серпня 1943 року): «нав’язуючись до військових традицій нашого славного минулого <...>, називати всіх вояків УПА – козаками».

Сьогодні студент може оцінити й коректність означення, до якого вдається п. Їльґе, Ради сеньйорів як «органу, створеного, щоб виконувати дорадчу функцію для уряду Стецька» – для цього досить пригадати, що Українське Державне Правління («уряд Стецька») було за складом переважно бандерівським, а Рада сеньйорів – переважно мельниківською, тож виконанню дорадчої функції перешкоджали ідеологічні та політичні суперечності й конфлікт ґенерацій. Досить просто почитати свідчення учасників подій, згідно з якими Раду сеньйорів створювали як передпарламент (як згодом і Українську Національну Раду в Києві та Львові й Українську Головну Визвольну Раду), щоб переконатися: все було якраз навпаки, ніж уважає п. Їльґе, бо, за задумом, саме уряд мав виконувати певні функції для Ради.

Нинішній студент також може подивуватися «забудькуватості» п. Їльґе, який, пишучи про те, що українськими батальйонами «Роланд» та «Нахтіґаль» «керували німці», «забуває» додати, що командиром першого з них був Роман Шухевич, а другого – Євген Побігущий, і обидва не були німцями. Так само він «забуває» згадати, що українських старшин цих батальйонів 8 січня 1943 року було заарештовано й відправлено до ґестапівської в’язниці у Львові.

Прочитавши міркування Вільфрида Їльґе про «різні форми колаборації ОУН та УПА з німцями», студент може поцікавитися, чи вважати однією з них першу бойову акцію УПА проти нацистів – напад...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі