Дорогами й путівцями Єгупця

Січень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
77 переглядів

«Єгупець». Художньо-публіцистичний альманах Інституту юдаїки. – чч.1–4, 1995–1998.

У шістдесяті, коли я був малий, на вулицях Києва ще можна було зрідка почути ідиш. Напевно, то вже не був класичний «жарґон» Шолом-Алейхема – бо з запитання «махт прічоска?» однієї поважної дами до іншої легко можна було зрозуміти, що йдеться про відвідини перукарні.

У сімдесяті ідиш із київських вулиць і подвір’їв практично зник. Але в газетних кіосках іще припадав порохом часопис «Совєтіш Геймланд», свіжі числа якого регулярно купував і тексти перетлумачував друзям геніальний український перекладач Микола Лукаш.

На початку вісімдесятих я розпочинав наукову кар’єру у відділі теоретичної фізики Інституту напівпровідників, де завідувачем був академік Соломон Пекар – один із великих фізиків двадцятого сторіччя. Коли планувався перший мій виступ на вельми поважному науковому «пекарівському» семінарі, в оголошенні стояло: «Доповідач – Стріха М.І.», хоча насправді я по-батькові «Віталійович». «Ви в нас недавно, вас іще не всі знають, тому й поставили найпоширеніший у відділі патронім Ісакович», – бадьоро пояснили мені колеґи.

Набагато пізніше, вже в дев’яностих, я запропонував одному з найближчих учнів Пекара написати спогади про свого вчителя для «єврейського» спецвипуску одного з часописів. Але той завагався: «Знаєте, Максиме, часи були такі, що Соломон Ісакович навряд чи пов’язував себе з єврейством. То чи треба сьогодні порушувати його волю...».

Наприкінці вісімдесятих почалося відродження. На перших рухівських мітинґах серед моря синьо-жовтих прапорів раз-у-раз з’являвся біло-синій прапор Держави Ізраїль. І, хоч як цього декому хотілося, розіграти карту українсько-єврейських суперечностей тоді так і не вдалося. (Та й пізніше, коли малотиражна київська «Вечірка» почне друкувати публіцистів-антисемітів, вони так і залишаться марґіналами в українському політикумі.)

До середини дев’яностих ейфорійна хвиля перших мітинґів остаточно згасла. Настав період осмислення, – зокрема, й осмислення історії єврейської спільноти в Україні, її місця в сьогоднішньому українському суспільстві, шляхів її дальшого розвитку.

Не можна сказати, щоб цієї теми не помічали серйозні українські часописи. «Спецвипуски» підготували популярний «Всесвіт», герметично-інтелектуальний часопис «Ї», культурологічний альманах «Хроніка-2000». Ґрунтовні матеріали з’являлися в більшості інших українських видань, насамперед – у редаґованій Іваном Дзюбою «Сучасності».

Проте відчувалася гостра потреба в періодичному виданні, яке висвітлювало б увесь комплекс проблем єврейської спільноти в Україні не вряди-годи, а постійно. З усвідомлення цієї потреби й постав альманах-щорічник «Єгупець» – видання спершу Асоціації юдаїки України, а з другого числа – Інституту юдаїки.

Перше число «Єгупця» відкриває документ, «знаковий» для українсько-єврейських узаємин останніх трьох десятиліть: «Євреї мають право бути євреями, українці мають право бути українцями у повному і глибокому, а не тільки формальному значенні цих слів, – говорив Іван Дзюба в Бабиному яру 29 вересня 1966 року. – ...Досягти цього важко, але краще прагнути цього, ніж байдуже махнути рукою і плисти за хвилею асиміляторства і пристосовництва, добра од яких не буде, а буде лиш хамство, блюзнірство і приховане людиноненависництво». Тодішній платний «рецензент» КДБ (його «відгук» на Дзюбин виступ надруковано тут-таки) безпомильно визначив, що «підтекст» цих таких самоочевидних сьогодні слів «надає промові антирадянського спрямування». Документ супроводжує нотатка від редакції: «рецензія, звичайно, має автора, але прізвище його з гуманних причин ми не наводимо». І мимоволі думаєш: а може, просування України шляхом цивілізованого розвитку є таким крученим і болісним, бо надто часто керуємося ми «гуманними міркуваннями» там, де наші значно успішніші західні сусіди давно назвали імена співробітників спецслужб...

Більшу частину обсягу першого числа альманаху – та...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі