Дійсне – але небажане

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
839 переглядів

Те, що я пишу в цій короткій репліці, моя правда, такими бачу події, хоча вони й надзвичайно небажані. Не тільки для мене, але, думаю, і для України.

Єврейсько-українські стосунки залишаються в Україні болючою темою, і годі очікувати, що присвячену їм статтю сприймуть так, як, скажімо, щойно надрукований новий роман: комусь до вподоби, комусь – ні. Читачами цього «роману» будуть люди або чуйні, здатні відчути чужий біль, або ж душевно закриті, сповнені люті. Решта й не читатиме, скаже: «скільки можна!».
 
Тож Олександр Майборода, який написав рецензію на мої дослідження цієї проблеми («Небажане – за дійсне», «Критика», 2009, №7-8), узявся за непросту сьогодні справу. І я найперше хочу висловити пошану моєму давньому колезі, якоюсь мірою – однодумцеві, людині, яка уникає надмірної публічности, не схильна до метушливости й марнослів’я. Ми досить часто зустрічались у 1990–1993 роках – це було пов’язано з утворенням Народного Руху України та його Ради національностей (РН).
 
У рецензії йдеться про дві мої книжки – «Історія Ради національностей Народного Руху України, 1989–1993 роки» та «Евреи и украинцы, 1986–2006. История и анализ еврейско-украинских отношений», і про статтю «Key Characteristics and Transformation of Jewish-Ukrainian Relations During the Period of Ukraine’s Independence: 1991–2008», опубліковану в «Nationalism and Ethnic Politics». Щоправда, рецензент не вказує обсягу цих праць і не згадує про кількість посилань на літературу. А це загалом близько 700 задокументованих джерел. Не вказує також, що «Історія Ради національностей» – праця, написана на основі дисертації, успішно захищеної навесні 1999 року в Інституті політичних та етнонаціональних досліджень НАН України (ІПЕД). Натомість він наголошує, що я вже 15 років живу в США і тому не маю змоги «безпосередньо спостерігати міжетнічні відносини в Україні», тож мушу «користуватися розрізненими, вилученими із загального контексту фактами».
 
Як можуть бути «вилученими із загального контексту» факти, зафіксовані у сотнях статтей, на кожну з яких є посилання? Навпаки, живучи в Америці й ніяк матеріяльно чи соціяльно не залежачи від працедавця в Україні, я можу дозволити собі писати все, що вважаю правдою. Майборода пише, що прочитане викликало в нього «суперечливі почуття і думки, далекі від однозначної згоди чи незгоди».
 
Це можна зрозуміти як перебування у відправному пункті, рівновіддаленому від двох крайнощів: згода – незгода, так – ні, небажане – дійсне. Гадаю, це найкраща позиція для початку дискусії, якщо партнери готові рухатися назустріч одне одному. Найперше мушу застерегти, що хоча Майборода запевняє, що я, мовляв, «опинився у тенетах <...> хибної традиції ототожнювати демократію із запереченням автохтонности», ніде ані півсловом я не заперечую автохтонности українського етносу; крім того, він твердить, нібито я наполягаю на застосуванні некоректного, на його думку, терміну «політична нація», – насправді ніде у моїх дослідженнях таких наполягань немає, я тільки цитую висловлювання науковців і 
политиків. А щодо трактувань термінів «нація», «народ», «етнос», «національна більшість», «нацменшини» тощо, то, наскільки мені відомо, вся етнополітична термінологія й досі не усталена у міжнародній практиці.
 
Наприклад, «Рамкову конвенцію про захист національних меншин» Ради Европи (1994) науковці різних країн трактують по-різному. Надто в тих країнах, які здобули незалежність після розпаду СРСР. Ці реалії відображено і в книжці «Етнополітичний роз-виток України: досвід, проблеми, перспективи» (ІПЕД, 1997), що її підготував колектив під керівництвом доктора Юрія Шаповала. Автори спробували подати етнополітичний портрет країни з 52-мільйонним населенням. Але з часом актуальнішою стала тема пошуку для країни загальної «національної ідеї», «увічнення пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, учасників національно-...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі