Діамант у баранячій шапці

Грудень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
31 переглядів

1.

Починаючи розмову про «образотворчу шевченкіану», слід одразу ж вирішити для себе (й застерегти читача), що саме буде предметом цієї розмови – чи то сукупність присвячених Шевченкові творів образотворчого мистецтва sensu stricto, чи то лише обмежена за якимось зрозумілим принципом частина цієї сукупності, чи то геть усі візуальні зображення Шевченка в нашій культурі (більшість яких становлять, вочевидь, не твори «високого» мистецтва, а зразки популярної та масової культури); чи то, нарешті, візуальний ілюстративний ряд, який супроводжує вербальні міфологічні нарації про Шевченка як культову постать і, отже, є не самостійним культурним явищем, а лише складовим елементом, хоч яким масивним і значущим, загальної системи шевченківської міфології. Тут ітиметься саме про нього.

Ясна річ, у кожному з цих випадків підходи до розгляду, методи, критерії, інструментарій повинні бути специфічними. Якщо, скажімо, до «високомистецької» шевченкіани цілком застосовними (хоча й далеко не достатніми) є методи конвенційного, в тому числі модерністичного мистецтвознавства, то для поп-культурної шевченкіани вони непридатні – тут підійде інструментарій культурної антропології та сучасних культурних досліджень. Нарешті, вивчення візуального аспекту шевченківської міфології не можна відокремити від аналізу інших аспектів цієї міфології – її основних нарацій, її ключових ідеологем, утілених у постаті Шевченка ідеалів та цінностей тощо, – а отже, воно має ґрунтуватися на тих самих підходах і засадах, що й цей аналіз.

Хибний вибір критеріїв та підходів неминуче спричиняє упередженість і недогляди: оцінюючи продукт масової культури за критеріями «високого мистецтва», ми неодмінно відкидаємо його як «кіч», замість аналізувати його культурне та суспільне значення, тематику й цінності, які він відображає. З іншого боку, застосовуючи до елементу якогось культу (байдуже, релігійного чи національного) лише естетичні або раціонально-наукові критерії (і майже неминуче знаходячи в ньому шаблон та нелогічність), ми пропускаємо значно важливіше – а саме, сакральний зміст цього елементу, його роль і функцію в загальній системі даного культу.

Тобто, критикувати ритуальне дійство за те, що воно «шаблонне» й поступається за естетичним рівнем якому-небудь аванґардному «перформенсу», так само нерозумно, як критикувати релігійний живопис (наприклад, зображення Мадонни з дитям) за «неориґінальність» композиції або основної ідеї.

Втім, усі ці засади неважко сформулювати й виголосити, але куди важче дотримуватися їх на практиці. І майже неможливо – щодо такої «більшої за саму себе» постаті, як Шевченко.

Скажімо, ми вирішили обмежитися розглядом візуального аспекту шевченківської міфології. Однак виявляється, що більшість відомих і талановитих мистецьких творів, героєм яких є Шевченко (в тому числі значна частина його власної художньої спадщини), настільки розтиражовані й розпопуляризовані, що їх сміливо можна розглядати як явище масової культури (подібно до Джоконди на пластикових пакетах чи футболках). З іншого боку, їхнє побутування та рецепцію в українській культурі (як радянській, так і пострадянській) практично неможливо уявити поза всебічно інституйованим культом Шевченка.

Це переконливо показав, зокрема, Григорій Грабович у двох опублікованих у «Критиці» статтях, присвячених візуальній шевченкіані1. З багатьма його влучними спостереженнями й глибокими висновками не може не погодитися об’єктивно налаштований читач; не викликає заперечень і підсумковий висновок: практично всі спроби останніх років «по-новому глянути» на Шевченка, зламати стереотипи...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі