Децентралізація як засіб від сепаратизму

Листопад 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
2458 переглядів

Процес конструювання політичної нації, злютованої спільними цінностями, відбувається в Україні надто повільно та суперечливо. Після здобуття незалежности Україна стала на шлях формування сучасної національної держави, проголосивши бажання створити заможне демократичне суспільство, об’єднане спільною долею, але широка громадськість, здається, мало причетна до обговорення найгострішого питання: яке суспільство будуємо (або ж маємо будувати). Адже українцям доводиться вибирати поміж вельми суперечливими національними концепціями держави. Від того, який проєкт візьме гору – етнічний чи громадянський, культурний чи політичний, і наскільки успішно політичні лідери зуміють злеґітимізувати його перед громадянами, залежатиме характер українського суспільства та швидкість його формування. Поки що немає чіткої візії, чи це має бути корпоративна «громадянська» нація – байдужа до специфічних культурних проблем українців, занепокоєних майже повсюдним пануванням у публічній сфері російської мови та безпідставним упривілеюванням Російської Православної Церкви, чи ексклюзивна етнічна нація, сконсолідована довкола українського культурного ядра, чи якийсь іще варіянт.

Варто наголосити певну штучність у протиставленні етнокультурного націоналізму громадянському/цивільному. Всі цивільні націоналізми є до певної міри культурними націоналізмами, навіть якщо мова тільки про політичну культуру, що обов’язково має етнокультурні підвалини, як-от у США, Австралії, Канаді чи Франції. Ба більше, громадянський націоналізм не конче є ліберально-демократичним; він цілком може бути антидемократичним і при цьому також поліетнічним, як в СССР або в Бразилії, Арґентині чи Уруґваї в 1970–1980-х роках. Зокрема, британський дослідник Тарас Кузьо стверджує, що всі нації так чи так складаються і з громадянських, і з етнічних елементів, і тому немає підстав їх протиставляти, а навпаки, слід шукати компромісу між культурним і політичним націоналізмами, їх оптимального поєднання.

Як і кожен великий соціяльний проєкт, державо- та націєтворення потребує певної правової леґітимізації та соціяльної інженерії, себто конструювання загальної ідентичности на засадах спільних культурних і політичних цінностей. Хоча загроза дезінтеґрації України після кримської кризи початку 1990-х тимчасово помітно ослабла, президентська кампанія 2004-го та парламентська 2006 року оголили й загострили давні реґіональні та культурні суперечності. Через виразно притаманний їм політичний аспект ці суперечності вважають за головну перешкоду для національної консолідації та рішучої демократизації країни. Під час завершення президентських перегонів 2004 року ця поляризація поставила Україну на грань політичної конфронтації, і хоча її, зрештою, пощастило уникнути, рубці недовіри чи навіть ворожости залишилися на тілі цілих громад і реґіонів.

Під час революції деякі міські та обласні ради на заході й у центрі України оголосили про невизнання підсумку другого туру виборів, тимчасом як на півдні та сході місцеві ради почали розглядати можливі форми відмежування чи навіть відокремлення від центру, якщо їхнього кандидата не буде визнано переможцем. Сумнозвісний з’їзд депутатів місцевих рад у Сіверськодонецьку впритул наблизився до антиконституційного проголошення в південно-східному реґіоні України автономної республіки з виразним наміром шантажувати Київ. Проте боротьба розгорнулася фактично не між українськими націоналістами та проросійськими сепаратистами, а поміж різними концепціями українського державного будівництва та націєтворення. І попри глибокі реґіональні та культурні відмінності, формується (хоч і дуже повільно) якась нова національна єдність, бо ж практично всі учасники політичного протистояння врешті відкинули заклики до відокремлення.

Безумовно, президентські вибори 2004 року та пов’язані з ними громадські заворушення в різних реґіонах наочно показали хиткість української національної єдности. Політична консолідація цієї культурно фраґментованої ідентичности...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі