Десяте вересня

Листопад 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
104 переглядів

Я – уважний та доброзичливий читач допису Мирослава Поповича «Наше і не наше» і писати відповідь на нього мені легко. Насамперед тому, що я сприймаю цей допис як людина іншої ментальности і радше готовий писати емоційно, експресивно та інтелектуально невідсторонено. Але оскільки в шанованого і ліберального професора Поповича склалося враження про спрямованість моєї статті «Літаки в голові» проти ліберальної демократії як принципової основи національних інтересів у міжнародних відносинах і світовій політиці, необхідно дати деякі пояснення власної позиції.

Поповичу йдеться «не про конкретні кроки урядів Атлантичної спільноти в їхній боротьбі з тероризмом». Сьогодні, каже він, «національний інтерес так чи інакше зачіпає такі загальні й абстрактні проблеми, як свобода, солідарність і справедливість» (курсив мій. – В.Ч.). Мені ж ішлося і йдеться саме про конкретні кроки західних урядів, бо для мене свобода, солідарність і справедливість не є загальними й абстрактними проблемами: говорити про їх наявність можна тільки тоді, коли вони існують на індивідуальному рівні, спрацьовують щодо конкретної людини. «Війна з тероризмом» створила такий політичний простір, де слово «війна» втратило своє буквальне значення як «бій реґулярних армій» ворожих держав. Війна стає універсальним обґрунтуванням усіх дій Сполучених Штатів як у зовнішньому світі, так і на власній території. Загалом, якщо перефразувати Бушеві слова «або ви з нами, або з терористами» в лексиконі ліберального дискурсу, питання тепер стоїть фактично так: чи погоджується кожен із нас на обмеження особистої свободи в обмін на збільшення безпеки? І відповідь треба давати негайно.

По-друге, професор Попович застерігає проти того, щоб «гаслами новітньої “війни світового села” сьогодні було прикрито злочинний радикалізм і понуру реакцію». Але я не виправдовую таке прикривання і далекий від огидних, схожих на ревізіонізм Голокосту, аритметичних підрахунків та вправлянь: мовляв, що означають ці декілька тисяч трупів порівняно з мільйонами в Руанді чи Конґо. Прихильники такого «підходу» думають так: «Звісно, зруйнування Всесвітнього торговельного центру – трагедія, але неможливо солідаризуватися з цими жертвами, оскільки це означатиме підтримати американський імперіялізм». Але така позиція – вже етична катастрофа: єдина правильна етична позиція – безумовна солідарність з усіма жертвами. Тоді вона не заміщується моралізаторською математикою вини, що є фактично расистським ставленням до жертв «третього світу» і випускає суть: смерть кожної людини абсолютна. Звісно, треба вказувати, що страшніші речі відбуваються у світі щодня, але робити це належить так, щоб не бути втягненим у непристойну математику вини.

Варто також приділити увагу термінології, а саме означенню поняття «тероризм» у Мирослава Поповича. Він описує тероризм за допомогою достатньої кількости синонімів. Для нього це і «тотальна війна, де удари спрямовуються насамперед проти мирного населення, проти слабких і беззахисних», і «воєнний злочин, піднесений в ідеологію та закон», і «фашизм сьогодні». Це справді свідчить про тенденцію: поняття «тероризму» вже втрачає термінологічність, перестає бути однозначним. Виникає небезпека «заговорити» цю тему, оскільки вона й так переобговорена в медіях, на політичному чи побутовому рівнях (міт про «терористів» не дає політикам і домогосподиням розслабитися й забути про пильність). Тероризм – це не одна шапка, що покриває різні підтексти, тому тут багато важать наголоси, семантика. Фактично це питання розвішування етикеток чи наліпок. Скажімо, Міжнародна амністія взагалі не користується у своїй практиці поняттям «тероризм», справедливо вважаючи його пропаґандистським пострахом, словом-мітологемою, яке не прояснює змісту явища, а тільки вводить в оману. Окрім того, «тероризм» не містить окремого складу злочину, сучасна юридична наука має достатній категоріальний апарат, щоб впоратися з класифікацією злочинів і без...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі