Дещо з феноменології мальв і каварень

Листопад 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1214 переглядів

Інколи несуразність того, що називають «категоріяльним апаратом літературознавства», унаочнюється особливо. Саме так виглядала би спроба означити творчість Юрія Винничука в межах опозицій «елітарна література» – «масова література», а відтак – «фікшн»-«нонфікшн». Утім, його тексти все-таки надто різні, щоби не спробувати бодай якось їх розмежувати, до того ж, окремі з них виглядають доволі нетипово, принаймні в нашому сьогочасному літературному соціюмі. Звідси й постає ціле кубло питань: що пише Винничук, чому популярний Винничук, як він може стільки писати і т.д. Тобто феномен (вибачайте за зужитість метафори) є, саме слід – якщо пощастить – спробувати розібратися в його сутності.

Проза-реприза

Для мене особисто найпершим значущим Винничуковим жанром була «реприза» – невелика обов’язково смішна і майже обов’язково еротична байка, або почута на виступах театру «Не журись», або прочитана на сторінках такої різношерстої після здобуття свободи письма галицької преси («Пост-Поступ», «Гульвіса» і т.ін.). Я сказав би, що й обчімхані (поскорочувані) «Діви ночі», які почали з’являтися десь на початку 90-х у львівському «Дзвоні», сприймалися у тому ж репризному ключі: як продовження веселих байок доброго розбещеного дядечка Юрка. Адже тоді зазначених вище серйозних категорій («елітне», «масове») в українському просторі ще не існувало: масовість читання «Пост-Поступу» не викликала сумніву, але писати такі речі задля заробітку (як то роблять професійні літератори-масовики) ще ніхто й не думав. Про літературу «низького штибу» першими заговорили моралісти й то вже по тому, як ті «Діви ночі» та ще «Житіє гаремнеє» вийшли окремими книжками. (Пам’ятаю, снувалися чутки, що «Житіє» скуповує львівська мерія, щоби привселюдно спалити наклад на ратушній площі – дуже схоже на вигадку самого Винничука.)

Тепер ми нарешті маємо тексти цього львівського автора «за всіма правилами» масліту: книга за книгою щопівроку, єдиний формат і серійне оформлення, РR-акції у Львові та в столиці, інтерв’ю, жвава рекламна критика тощо. Втім, маю тут де в чому виправитися. Навіть якщо це «масліт», то він принаймні не такий, яким ми його звикли бачити: надто далекий від знаних нам стереотипних детективів і фентезійних історій, котрими запліднює кволий український ринок потужна північноруська сестра. Водночас, так само не варто на тлі наголошено базарного літературного мотлоху означувати Винничукове письмо як явище «елітне» – краще взагалі позбудьмося цієї опозиції. Якщо бажаєте, то «Мальва-Ланда» чи нововидані «Діви» – це все-таки читво «доступне» й не надто втаємниченому читачеві, тому, в кого немає досвіду затяжного спілкування з Кафкою, Джойсом чи – навпаки – Уельбеком; однак незвичність колізій і виразний місцевий колорит роблять ці тексти явищем справді неповторним. Варто зважати, окрім усього, ще й на подвійність сучасної рецепції оповідань і романів Винничука: в Галичині його вважають за «свого» і читають, а хоч би й за наголошену західняцькість його мови («майтеликів» він придумав – ну це ж треба!); з іншого боку, для читачів не з заходу тексти цього львівського автора здатні відкрити ту не зовсім зрозумілу частину нашої держави – з її амбіціями, гонором, запашною кавою та низькими цінами, постійною еміграцією до Европи та вічними сентиментами до неї ж таки. Без перебільшення, Винничук часто виступає Гідом цієї «іншости» землі за Збручем. Він орієнтується в ній та іронізує з неї, як мітичний Зеник із «Мальви-Ланди» орієнтується на великому сміттєзвалищі історичних епох та культур. Він дивується і спонукає нас дивуватися з того начебто занедбаного краю, який, однак, незле і досить «самодостатньо» почувається навіть в обшарпаних черевиках сучасних незатишних умов. Пластичність образів Винничукових персонажів виняткова – це не схематичні портрети популярних Хороших та Поганих хлопців і їхніх шаблонних шліфовано-еротичних Подруг, до яких ми звикли з голівудівських фільмів. Багатьох подібних до Бумблякевича осіб можна без...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі