Демократія по-російському

Серпень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
58 переглядів

Владлен Сироткин, Демократия по-русски, Москва: МИК, 1999.

 

Давно пора, такая мать,

умом Россию понимать.

(Сучасний поет)

 

Автор «Демократії по-російському», звідки я взяв мотто, не називає цього поета, зате з’ясовує натомість, як він сам розуміє Росію умом: «Слід публічно, без солодкості й цяцькання показати реальні побутові, ґрунтово-кліматичні, географічні та інфраструктурні умови життя росіян у минулому й тепер».

Курсив мій.

1.

Насамперед кілька слів про автора та його книжку.

Владлен (ВЛАДімір+ЛЕНін... ось як колись дітей у Совєтах називали) Сіроткін, доктор історичних наук, народився 1933 року. До перестройки працював в Академії Наук СРСР як знавець російсько-французьких відносин епохи Революції та Наполеонових воєн. Написав багато книжок на цю тему. Під час перестройки активно підтримав генсека Ґорбачова, був співавтором «50/50. Словник гласності» (1989), який набув широкого розголосу. У 90-х роках виконував численні громадські ролі: займався правами людини в Російській Федерації та російським золотом, вивезеним за кордон, реґулярно виступав у мас-медіях... У 1995–98 роках викладав у Сорбонні, Принстонському та Кембриджському університетах. Як стверджує сам, найважливішою подією в його житті було знайомство з Михайлом Геллером (Адамом Кручком) у Парижі 1990 року.

«Російські нотатки» Адама Кручка з «Культури» (які виходять тепер у Москві як чергові томи видавництва «МИК») Сіроткін обрав «провідною зіркою своїх роздумів», а знайомство з Геллером описав у епілозі «Демократії по-російському». Цей епілог увійде до зібрання спогадів про Михайла Геллера, яке «МИК» обіцяє видати найближчим часом.

Нариси «Демократії по-російському» не тільки схожі на «Російські нотатки», але в певному розумінні продовжують їх. Обидва письменники використовують історичні аналогії для глибшого розуміння сьогоднішньої Росії, обидва пишуть вправно, їх легко читати – той самий жанр, така ж іронія. Відмінність полягає у спостережному пункті, з якого вони оглядають російську дійсність, – Геллер дивився з дистанції, з Парижа, відтак був менше заанґажований і трактував усіх акторів політичної сцени з однаковою нехіттю; натомість Сіроткін споглядає зсередини й подеколи причетний сам, через те й емоції більші, й симпатії явні (Примаков), і антипатії також (Ґайдар, Чубайс і взагалі так звані «молоді демократи»). Ще одне: «Демократія по-російському» – це збірка текстів, які публікувалися в періодиці, тому вона менш цілісна за «Російські нотатки», в ній більше повторів.

Зрештою, може бути, що повторення є ключем до цієї книжки, адже її мотиви переплітаються, як нитки у тканині, через деякий час повторюючи той самий візерунок. Немовби автор хотів показати, що історія постійно здає нам ті самі карти й підкладає ті самі «граблі»... Маємо тут старих «нових росіян» – на початку століття їх називали «нуворишами» (від франц. nou veaux riches) – наприклад, біржовий спекулянт Рубінштейн або лице «кавказької національності» Манасевич-Мануйлов, особистий секретар Гришки Распутіна. Маємо «війни компроматів», які 80 років тому були так само брудні, як і сьогодні – досить згадати публікацію знімків цариці з Распутіним. Маємо також тероризм, – винахід аж ніяк не чеченський, – а також сибірський сепаратизм уже в 1917 році й несплачувані борги...

Ба навіть кольорові метали крали колись не гірше, ніж сьогодні, тільки не мідний телефонний дріт, а бронзові дверні ручки у вагонах.

Сюжетних ліній у «Демократії по-російському» багато, тут кожен знайде що-небудь для себе – є портрети видатних реформаторів Сперанського та Вітте, а при нагоді memento для сьогоднішніх «чубайсів»; є відповіді на запитання типу: «Чому Єльцин не став російським де Ґоллем?» або: «Чи можлива реставрація монархії в Росії?». Є аналогії між канцлером Ґорчаком і...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі