Демократія і право на іншість

Липень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1114 переглядів

В европейській спільноті, куди Україна прагне долучитися і за своїм географічним розташуванням, і за логікою історичного розвитку, кращість демократичного державного устрою вважають за аксіому. Справді, демократичні країни мають найвищі показники ВВП на душу населення і водночас найменший розрив між прибутками найбагатших і найбідніших; їх уважають найбезпечнішими для життя і здатними надати людині найкращі можливості для саморозвитку. Це, звісно, не означає, що демократія – бездоганний лад. Зрештою, існування плюралізму думок і відсутність цензури має наслідком те, що демократичний устрій зазнає не тільки нападів противників, але й суворої критики від прихильників.

Теорія та практика демократії є темою безлічі праць, які пропонують способи визначати, що є, а що не є демократією, але фактично вони зводяться до питання: як будувати ефективне суспільство? Ідеологічна полеміка XX століття показала марність спроб витворити чітко окреслену концепцію побудови майбутнього – це підштовхнуло Реймона Арона, Едварда Шилза та Деніела Бела сформулювати ідею про кінець ідеологій як потужних рушіїв революційних змін у суспільстві, якими свого часу були лібералізм, а згодом соціялізм і комунізм. Падіння практичного втілення комуністичної ідеології – Совєтського Союзу – наочно проілюструвало тезу про те, що марно підпасовувати суспільство під якусь ідею. Отож у більшості сучасних досліджень демократія постає не як ідеальний тип побудови держави, а як методологія досягнення найкращого суспільного устрою. Ставити питання про те, що таке найкращий суспільний устрій, з огляду на сказане, абсурдно. Але свого часу в мемуарах Реймона Арона я вичитала добрий рецепт пошуків напрямку розвитку суспільства – це критика і відсікання того, що не подобається, та збереження і розвиток того, що подобається. То якими критеріями керується демократія у русі до побудови найкращого суспільства?

Як і більшості суспільних концепцій із давньою історією, поняттю демократії притаманні різноманіття і контроверсійність означень. Чим є влада народу на сучасному етапі, коли держави вийшли за межі невеличкого полісу, а громадянами є майже всі дорослі мешканці країни, а не мізерна меншість, як було в Античній Греції? Дуже часто демократію ототожнюють із керуванням більшости в суспільстві або, навпаки, трактують демократію так широко, що можна починати говорити про своєрідну «демократичну ідеологію». Беручи демократію в інституціональному вимірі, розрізняють її пряму (полісну) та представницьку (сучасну) моделі. Головну відмінність між ними вбачають у кількісному параметрі, мовляв, у сучасних умовах годі говорити про участь усіх у процесі здійснення влади.

Противники сучасних моделей демократії додають, що сучасна демократія «неправильна», бо вона непряма і багато людей виключено з політичного процесу, отож у цьому випадку не можна говорити про демократію. Та якщо розглянути функціонування полісу прискіпливіше, побачимо, що навіть у період розквіту атенської демократії не всю владу здійснювали прямо: існували різні керівні представницькі органи та посадовці, і на більшість посад, за винятком хіба таких важливих, як, наприклад, посада стратега, обирали жеребкуванням. Французька соціологиня Домініка Шнапер уважає це виявом найвищої суспільної рівности: всі рівні перед сліпим Фатумом. У визначенні сучасної моделі демократії важливим є момент вибору: брати чи не брати участь у здійсненні свого вибору, вибір під час голосування, вибір політичної позиції тощо. В цьому її головна відмінність від античної концепції демократії: у сучасних суспільствах представницьку владу обирають через волевияв суспільства. Змінилося джерело леґітимізації влади, воно переходить від божественного першоначала до народу-суверена. І в такому разі можна казати, що за джерелом леґітимізації антична полісна демократія недалеко відійшла від монархій...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі