(Де)міфологізація націоналізму

Травень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
75 переглядів

Ендрю Вілсон – один із небагатьох англійських учених, який досить активно й послідовно досліджує українську проблематику. За останні п’ять років він опублікував на цю тему кільканадцять статей і видав дві книжки: «Ukrainian: Perestroika to Independence» (1994, у співавторстві з Тарасом Кузьом) та «Economic Reform in Ukraine» (1996, у співавторстві з Ігором Бураківським). Нова книжка «Український націоналізм у 1990-ті роки» є його самостійною і, до певної міри, підсумковою працею, в якій синтезовано десятки україномовних, російськомовних та англомовних джерел – книжок, статей, документів, соціологічних опитувань та особистих інтерв’ю з політичними активістами. Її метою є аналіз сучасного українського націоналізму як «складного та багатоликого явища», котре не зводиться ані до своєї авторитарної іпостасі, уособлюваної передусім ідеологією Дмитра Донцова та діяльністю ОУН, ані до іпостасі ліберально-демократичної, уособлюваної провідниками

Центральної Ради, лідерами «шістдесятників» і, врешті, сьогоднішніми націонал-демократами. Під цим оглядом книжка продовжує праці з подібними назвами – «Український націоналізм» Джона Армстронґа (головно про боротьбу УПА у воєнні та повоєнні роки) та Кенета Фармера «Український націоналізм після сталінської доби», – видані в попередні десятиліття. Водночас вона пропонує ширший і концепційніший погляд на історію України й українського націоналізму та на сьогоднішню ситуацію в Україні й можливі сценарії її розвитку.

Відразу зазначимо, що історичні екскурси автора далеко не завжди точні, а його інтерпретації сучасних проблем часто-густо не позбавлені схематизму й тенденційності. Деконструюючи націоналістичні міфи, Ендрю Вілсон непомітно витворює міфи нові, професійно загорнуті в ліберальну фразеологію та поважний академічний об’єктивізм. Подеколи спостереження й висновки англійського вченого надто вже вподібнюються до вузькопартійних, тенденційно-пропагандистських концепцій певного середовища російськомовних консерваторів в Україні, котрі радше через непорозуміння, ніж з об’єктивної сутності називають себе «лібералами». Саме на обмеженості й реакційній консервативності таких квазіліберальних поглядів мені й хотілось би зосередити головну увагу.

 

1.

Та спершу з’ясуймо ті історичні й теоретичні засновки, на яких вибудовує свою концепцію Ендрю Вілсон. Цей наш аналіз має бути максимально ретельним, оскільки засновки автора виглядають загалом слушними, а наукова логіка – майже бездоганною, отож знайти методологічні похибки, що ведуть до фатального результату, буде так само важко, як виявити комп’ютерний вірус у хитромудрій програмі. Проте таке з’ясування потрібне, бо, крім суто теоретичного інтересу, книжка має певні політичні імплікації, котрі можуть радше зашкодити, ніж посприяти вирішенню постколоніальних проблем сучасної України.

Отже, перші два розділи «Українського націоналізму» Ендрю Вілсона мають ретроспективний характер. У першому йдеться про історичне коріння тієї регіональної, етнічної, релігійної й мовно-культурної різнорідності, якою позначене нинішнє українське суспільство і яка суттєво обмежує його сприйнятливість до етно-націоналістичних ідей. У другому розділі йдеться про становлення українського націоналізму за новітньої доби, від межі XVIII – XIX століть, коли націоналізм став світовим феноменом, до межі 1970–1980-х років, коли він виглядав уже майже цілком подоланим і викоріненим на території «інтернаціонального» СССР.

Полемізуючи з популярними націоналістичними міфами (і російськими, й українськими), Ендрю Вілсон загалом слушно пише про донаціональний характер Київської Русі, яка була «дуже децентралізованою патримоніальною імперією», а її населення мало не так етнічну, як племінну, династичну та релігійну самосвідомість, вельми далеку від колективної самосвідомості нинішніх українців чи росіян. Він об’єктивно аналізує зміни, що сталися після занепаду Київської Русі та, особливо, після Переяславської угоди;...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі