Де(Кон)струкції на тлі Чоловічого Тексту

Вересень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
72 переглядів

Юрій Тарнавський. 6х0. – Київ: Родовід, 1998.

В особі Юрія Тарнавського маємо чи не найпослідовнішого аванґардиста в цілій українській літературі. Його увага звернена передусім на форму – «чиста» словесна форма, себто «штука», «штучність», упорядкована лінґвістично, приваблює його в художній творчості чи не найбільше. Можна сперечатися з твердженням Сімони де Бовуар, що у письменників-жінок «словник зазвичай виразніший за синтаксис, адже вони цікавляться скорше самими речами, ніж взаємозв’язками між цими речами», однак виглядає, що синтаксична тілесність, як і загалом деструкція мовних структур, – речі, прикметні для «маскулінного» різновиду аванґарду, – виявилися особливо виразними у творчості Тарнавського.

Пригадаймо його роман «Три блондинки і смерть», всуціль написаний короткими ударними реченнями, так що поступово ритм повторень створює майже фізично відчутну «синтаксичну» клаустрофобію. Метою такого експерименту було, каже автор, «створити штучну мову, підклясу природної, яка викликала б почуття відчужености в читача».

На фоні дещо інфантильної сучасної української літератури, перейнятої стилізацією та риторичною морфологією, «сильна» форма Юрія Тарнавського, його відкрита епатажність і метафоризм, що має (і це дуже прикметно для його аванґардистського мислення) відкриту деструктивно-агресивну природу, виглядають майже класикою.

Після поезії та прози Тарнавський, здається, несподівано навіть для себе самого, навально освоює нове поле – драматичне, як свідчить нова збірка «6x0». Тепер полем експерименту стає театр – як форма повідомлення і як сценічне дійство. Як це властиво розвиненому модернізмові, найгерметичнішому й найестетизованішому дитяті континентального аванґарду, Тарнавський дуже зацікавлений адекватним витлумаченням свого експерименту та його інтерпретацією. Своє експериментування з драмою автор відносить до типу елітарного театру, а методу, якою керується, називає метафоричною інтерпретацією. Звернімо увагу на відкритий еклектизм його теоретичних посилань, викладених у післяслові, а також на те, що сам автор майже постмодерністськи свідомий такого еклектизму.

Відтак увазі читача запропоновано театр-текст: він більше читабельний, аніж сценічний, і складає не випадкову збірку драматичних творів, а послідовну концептуальну структуру. Можна здатися на волю волюнтаристському Авторові, провідному персонажеві цього театру-тексту, і прийняти його тези проте, що тексти (антидрами?) взоровані на грецькій драмі з її ексодом і пародом, стасимами й епісодами, з різними функціональними замінниками ролі хору (з допомогою Провідника, Телефону, Актора-Читача, а то навіть і Глядача), і дія як така відбувається поза сценою (коном), і тетралогія обіймає дві серйозні драми й одну ґротескову (сатиричну) річ, а актори поступово дрібнішають, зрештою уподібнюючись до коней. А темою основною є смерть ідеалізму (Кохання).

Справді, подаючи розлогі коментарі у своєму післяслові, Автор прагне вести інтелектуально свого читача. При цьому він виявляється більше суголосним власне модерністській настанові на герметичність тексту, як Еліот у своїй «Пустелі», аніж постмодерністській грі з читачем. Настирливі коментарі Тарнавського до пари занадто детальним ремаркам Автора (тут і далі маю на увазі передусім образ автора, як він проявляється в театрі-тексті), що керують дією в його драмах, і занадто серйозні, аж до того, що доповнюються прикладами «адекватно» метафоричної інтерпретації власних текстів. Зайве говорити, що вони навіть не натякають на те, що маємо «неадекватну» інтерпретацію або псевдокоментарі.

Однак Юрій Тарнавський недвозначно претендує бути зарахованим до все ще модних сьогодні постмодерністів. Відтак він прагне зруйнувати Традиційний Театр – його драми радше перетворюються на «тексти кону». Хочеться загалом говорити про театр-текст Тарнавського як де(кон)струкції, тобто деструкції, здійснювані на кону, а також конструкції, що відбуваються десь. Така постмодерна...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі