Декомунізація і академічна дискусія

Після того як український парламент ухвалив декомунізаційні закони, в інформаційному полі з’явилося безліч мітів, доволі далеких від тексту самих законів. Іноді їх породжує неуважність читачів цих юридичних актів, іноді – зумисне бажання критиків скомпрометувати самі закони.

Обговорення поступово зміщується саме в бік мітів, а не проголосованих актів. У вир боротьби з неіснуючими загрозами декомунізації затягло навіть україністів із-за кордону, які нещодавно звернулися до президента з проханням заветувати закони.

Утім, у листі відсутній аналіз умов, за яких український парламент проголосував «декомунізаційний пакет», аналіз міжнародного та внутрішньоукраїнського контексту. Не згадано, що схожі юридичні акти ухвалювали й інші країни Східної Европи для подолання тоталітарної спадщини комунізму. Такі кроки були неодмінним елементом демократичних трансформацій, поруч із реформами в економічній та політичній царинах.

Відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежности була однією з причин, які призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Неподолане тоталітарне минуле досі стоїть на заваді розвитку України як европейської демократичної держави, адже саме на острівці «радянськости», яких з огляду на історичні причини залишилося найбільше на Донбасі та в Криму, сперто Путінову аґресію проти України. Носії радянських цінностей (а не росіяни чи російськомовні, як про це говорить російська пропаґанда) нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих ДНР та ЛНР. Тому питання декомунізації для України сьогодні стосується вже не лише гуманітарної політики, але й політики безпеки.

Саме тому всі чотири закони ухвалила виразна більшість. Саме тому за них не голосували проросійські депутати з Опозиційного блоку. Автори листа до президента назвали їх тими, «хто займає особливу позицію з цього питання», проте не вказали, що цю особливу позицію породжує аж ніяк не їхнє пошанування свободи слова, яку нібито мали би обмежувати ці закони.

Абсолютна більшість тих, хто не голосував 9 квітня, впевнено тиснули на кнопку «за» 16 січня 2014 року, штовхаючи Україну в обійми проросійської диктатури. Тому дивно, що підписанти листа, які вважають себе за оборонців свободи, збентежені тим, що ці люди не голосували.

Так само дивно, що застереження експертів стосуються двох законів, безпосередньо пов’язаних із обстоюванням цінности свободи: перший із них віддає шану учасникам боротьби за незалежність, а другий закон засуджує комуністичний тоталітаризм – одне з найяскравіших утілень несвободи в минулому столітті.

***

Але перейдімо безпосередньо до аналізу самих зауваг. Авторів найбільше (це застереження подано під № 1) турбує те, що закон про визнання борців за незалежність впроваджує кримінальну відповідальність за невизнання леґітимною «боротьби за незалежність України у ХХ столітті».

Можливо, рівня знання української мови навіть поважним іншомовним україністам забракло, аби уважно прочитати текст Закону України «Про правовий ста...