Déjà vu!

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
246 переглядів

Чотирнадцять років тому під час Другого світового конґресу україністів розгорнулася дискусія між «модерністами» та «примордіялістами» щодо генези української нації. «Модерністам» серед іншого закидали «неправильні» інтерпретації. Дванадцять років тому американський історик Марк фон Гаґен запитав учене товариство: «Чи має Україна історію?». Українські учасники дискусії відповіли на це провокативне запитання ствердно і висловили сумніви щодо коректности таких запитань. Років дев’ять тому англійський дослідник Ендрю Вілсон написав книжку, в якій назвав український націоналізм «вірою меншости». Ця досить багата на контексти метафора викликала обурення в частини інтелектуалів і в Україні, і за кордоном. При тому, що дехто критикував Вілсона за неправильну фактографію, головний закид стосувався «хибности» інтерпретацій. Років зо п’ять тому український дослідник Дмитро Ващук написав цікаву і доволі провокативну книжку про Грушевського, насмілившися потрактувати «батька української нації» в термінах психоаналізу та психології. Прямо й опосередковано автора критикували за те, що він подає світлий образ «неправильно». Два роки тому український дослідник Олег Журба написав дисертацію про українську історіографію XIX століття і деякі його висновки знов-таки спричинили переживання та дії не зовсім наукового чи зовсім не наукового характеру в тому ж інтелектуальному середовищі. Минулого року «Критика» подала текст виступу Вільфрида Їльґе на конференції «Образ Іншого в сусідніх історіях», і реакція була така сама.

Епізод зі статтею Їльґе цікавий іще й тим, що він стосується «гострих» питань часів Другої світової війни, і риторика тих, хто незадоволений версіями німецького історика, на диво близька не лише до риторики часів «протистояння двох систем», а й до зовсім недавніх звернень ветеранів Червоної армії до різних державних установ із вимогами «правильно» подавати ті самі «гострі» сюжети.

Вибудовується досить цікава за формою і не надто цікава за змстом лінія взаємодії між двома підходами до української історії. Один підхід полягає в тому, що українську історію можна подати поза ідеологічними конструктами і поза стандартною патріотичною риторикою «національної» історіографії. Інший вимагає суворої відповідности її канонам, передусім у тих випадках, коли йдеться про «святе». Один намагається говорити мовою науки, другий – мовою ідеологічних стандартів. З одного боку, бачимо ставлення до історії як до змагання текстів, дискурсів та версій, із другого – ставлення до неї як до засобу виховання та досягнення прикінцевої істини. Обидва підходи існують і цілком мирно співіснують у відкритих плюралістичних системах або ж вступають у конфлікт у системах закритих чи перехідних.

Утім, у цій інтелектуально не надто цікавій і з погляду вживаних ідіом не надто плідній суперечці довкола статті (чи конференційного тексту) Вільфрида Їльґе є один момент, який усе-таки наважуся прокоментувати, хоч би як я не хотів встрягати в «дискусію», тон і зміст якої мене не приваблюють. Наведені приклади «правильних» відповідей на «неправильні» питання сиґналізують принаймні дві суспільні проблеми, які виходять за межі культури дискусій чи змагання дискурсів.

Перша проблема – нереалізованість «проєкту модерности», тобто проєкту побудови нації в Україні. І тут навіть не йдеться про побудову «громадянської нації». Йдеться і про те, що в Україні й після скромно відсвяткованої п’ятнадцятої річниці досягнення формально-юридичної незалежности ще залишається незреалізованим проєкт формування етнічної української нації. Обсяг репліки в часописі не дає можливости на ґрунтовнішу арґументацію, тому обмежуся резолютивними твердженнями. Культура української етнічної нації і досі не має суспільного статусу, який відповідав би її формальному статусові нації «титульної» чи «державної». Українська мова завдяки адміністративному тискові та бюрократичним махінаціям нібито опанувала освітню систему, однак і далі є переважно мовою або соціяльно нижчих верств...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі