Чим завершуються утопії

Липень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії. – Т.1. – К.: Сфера, 1997.

Вернувшись додому, Сооткін взяла клаптик червоного шовку і клаптик чорного, зробила торбинку і зашила туди попіл небіжчика. До торбинки пришила дві стрічки, щоб Уленшпіґель завжди міг носити її на шиї. Повісивши йому торбинку, вона сказала:

– Це попіл із серця мого чоловіка. Червоне – це його кров, чорне – це наша туга. Хай він завжди б’є тобі в груди, як вогонь помсти катам.

– Так і буде! – відповів Уленшпіґель.

Шарль де Костер. «Леґенда про Уленшпіґеля».

1.

Перший том збірника документів про соловецьку трагедію під назвою «Остання адреса» побачив світ рівно через 150 років після появи «Маніфесту Комуністичної партії». Його можна було би присвятити цій даті, адже між «Маніфестом...» і «Останньою адресою» існує зв’язок. До того ж – причинно-наслідковий.

Втім, спочатку про сам збірник. Підготовлений він зусиллями працівників Служби безпеки України й Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України. Переднє слово із застережною назвою «Пам’ятаймо Розстріляне Відродження – не даймо розстріляти майбутнє!» написав Іван Драч. Ґрунтовною розвідкою «Шлях на Соловки» супроводили видання Володимир Пристайко (заступник Голови СБУ, генерал-майор юстиції), О.Пшенніков (директор Державного архіву СБУ, полковник) та Юрій Шаповал (доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України).

Основну частину книги складають розстрільні протоколи засідань особливої трійки УНКВД Ленінградської області, датовані 9–14 жовтня 1937 року, а також інші документи, що проливають світло на масові розстріли в урочищі Сандормох під Медвеж’єгорськом (Карелія) в період від 27 жовтня по 4 листопада 1937 року.

Отримати й оприлюднити ці матеріали українським історикам та працівникам СБУ допомогли пошуковці з Санкт-Петербурзького науково-інформаційного центру «Меморіал» (директор – В.В.Іофе), які, власне, і з’ясували подробиці трагедії.

Наприкінці 1937 року особлива трійка УНКВД Ленінградської області у складі Л.Заковського (начальник УНКВД ЛО), його заступника В.Гаріна та прокурора Ленінграда Б.Позерна згідно з наказом наркома внутрішніх справ Єжова ухвалила розстріляти 1825 «ворогів народу» з числа в’язнів Соловецького табору особливого призначення, незадовго перед тим переведених до Соловецької тюрми.

198 із них розстріляли на острові, 509-х устигли до припинення навіґації вивезти до Ленінграда, й там вирок виконали старший лейтенант А.Полікарпов із підлеглими. Найбільшу ж групу соловецьких бранців (1116 чоловік) вивезли з Соловків раніше за інших, іще в жовтні 1937 року. З Медвеж’єгорська їх, зв’язаних, вантажили на автомашини і відвозили на 19-й кілометр дороги Медвеж’єгорськ–Повелець, у піщано-ґравійний кар’єр, і там капітан держбезпеки Михаїл Матвеєв пострілами з револьвера відбирав у приречених життя. Із 1116 чоловік «урятувалося» тільки п’ятеро: один помер сам, чотирьох відправили в Ленінград, Одесу та Київ. (А загалом урочище Сандормох прийняло приблизно 8–9 тисяч сталінських жертв – їх останки знаходять на площі близько шести гектарів).

Кого розстрілювали і за що?

«Контрреволюціонерів», «буржуазних націоналістів», «султангалієвців», «шпигунів», «троцькістів»... Партійних і безпартійних, молодих і літніх, наркомів і письменників, червоноармійців і професорів, узбеків, грузинів, євреїв, туркменів, казахів, башкирів, росіян...

Кожен шостий із розстріляних у Сандормоху – з України. Там, у піщано-ґравійному кар’єрі, назавжди залишилися Василь Атаманюк, Марко Вороний, Григорій Епік, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Антон Крушельницький (разом із синами Богданом та Остапом), Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, Матвій Яворський... Молох «великого терору» потребував жертвоприношень.

І вже...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі