Чи слід унезаконювати мову ненависти

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1607 переглядів

John Paul Stevens. «Should Hate Speech Outlawed». Статтю опубліковано 7 червня 2012 року в часописі «The New York Review of Books». «Критика» друкує переклад як ексклюзивний партнер «The New York Review of Books» в Україні.

© 2012 The New York Review of Books

________________

Jeremy Waldron, The Harm in Hate Speech, Harvard University Press, 2012

У книжці «Шкода від мови ненависти» Джеремі Волдрон обговорює ту умовно окреслену категорію висловлювань, до якої він уже звертався в рецензії на книжку Ентоні Льюіса «Свобода для ненависної нам думки» та на «Голмсівських лекціях» [1] у Гарварді 2009 року. Хоча Волдрон згадує суддю Голмса не лише похвально – скажімо, пише, що «Голмс час від часу ставав на протилежні позиції у більшості справ зі свободи слова», а його твердження «критикувати збройні сили – все одно що кричати “Пожежа!” у переповненому театрі» суперечить здоровому глуздові, – декан Гарвардської школи права Марта Міноу, представляючи Волдрона на відкритті лекції, звеличувала його як «одного з двох чи трьох найбільших філософів права нашого часу». Такої ж високої похвали сподобився один із колишніх його вчителів, Роналд Дворкін, який критикував Волдронові праці про мову ненависти.

Відсилання до суперечок високочолих науковців можуть навіяти думку, нібито пересічному читачеві буде важко збагнути арґументи Волдронової книжки, але це не так. Книжка надзвичайно читка й присмачена байками та прикладами. Один із них багатьом може видатися прикладом мови ненависти, який і став головною спонукою до написання книжки: «Ти тоталітарний мудак», – написав авторові котрийсь із читачів.

Я припускаю, що той дописувач може вважати, що наш Верховний Суд запопадливо шукає порад у закордонних суддів і законотворців. Волдрон, звісно, так не вважає. Його праця висуває арґументи на користь заборони мови ненависти, яку в інших країнах традиційно карають сильніше, ніж у його власній. Очевидно, Волдрон не сподівається своєю працею спричинити якісь великі зміни у законах США. Він пише, що має за мету не «переконати читачів у мудрості й леґітимності законів про мову ненависти» чи «створити прецедент для конституційної прийнятности цих законів у США». Він уважає так: …

Навряд чи мої законодавчі ініціятиви коли-небудь пройдуть перевірку на конституційність у США. Це нормально: існує багато законів, які вважають мудрими в різних частинах світу і які не пройшли би такої перевірки: наприклад, закони про контроль за зброєю. Нашим завданням є не відкинути чи переосмислити кон ституційні запобіжні заходи США, а поміркувати, чи справді американська юриспруденція свободи слова може дійти згоди з найкращими досягненнями реґулювання мови ненависти.

Волдрон уважає, що ми маємо надзахищену свободу слова, яка не тільки завдає великої шкоди гідності меншин, але й – що важливіше – зменшує благо загальної залучености, яке є суттєвим атрибутом нашого суспільства.

Його книжка кидає світло на низку складних справ і принагідно викриває різницю між історичними фактами й вигадками. Однією з його улюблених мішеней є часто повторюваний у нашому суспільстві Вольтерів вислів про те, що ми, попри незгоду з чужою тезою, до смерти захищатимемо право її висловити. Не знати, нагадує нам Волдрон, чи казав Вольтер таке взагалі, а найважливіше – з якої нагоди. На кількох прикладах Волдрон показує, що права, надані мовцеві-аґресорові Першою поправкою, готовий захищати радше ліберальний споглядач, аніж об’єкт аґресії.

Вслід за описом відмінностей, що існують на полі реґулювання мови ненависти в різних країнах, перший розділ, «Наближення мови ненависти», накреслює в загальних рисах той тип вираження, про який ідеться Волдронові:

Використання слів свідомо лайливих, і/або образливих, і/або загрозливих, і/або принизливих, спрямованих на членів вразливих спільнот, розрахованих на розпалювання ворожнечі проти них.

Те, що Волдрон уникає на цьому полі чіткої дефініції, нагадує мені...

Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі