Чи повернувся тоталітаризм до політичної думки та практики?

Липень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
1720 переглядів

Міжнародна конференція "Мислити з Україною"

Текстова версія авдіо-подкасту шостої панелі: Чи тоталітаризм повернувся до політичної думки та практики?

18 травня 2014 року (Київ, Дипломатична академія)

Учасники: Алєксандер Смоляр (модератор), Анджей Вашкєвіч, Адам Міхнік, Mикола Рябчук, Славомір Сєраковський, Аґнєшка Голанд, Mарсі Шор.

 

Алєксандер Смоляр

Мене звати Алєксандер Смоляр. Я розпочинаю англійською, але нею скажу лише речення. Далі перейду на польську, бо це сесія польською, і я та інші учасники панелі говоритимемо нею. Із них – четверо осіб є поляками, і двоє – почесні поляки.

Правду кажучи, коли я отримав пропозицію вести цю панель, у мене виникли певні труднощі, які є й досі. Назва сесії звучить так: «Чи повернувся тоталітаризм до політичної думки та практики?» У ній криється певна проблема, пов’язана з тим, що творці теорії тоталітаризму оголосили про його смерть іще в 1960-х роках. Ганна Арендт заявила про кінець тоталітаризму після ХХ з’їзду КПСС у 1956 році. Такі твердження пов’язано з тим, що тоталітаризм означують як масовий терор, наявність типової мобілізаційної утопії, однопартійної системи, планової економіки тощо. Тому не лише Ганна Арендт, але й, скажімо, Збіґнєв Бжезінський після 1960-х років не вживає поняття тоталітаризму для опису Радянського Союзу.

Назву цієї сесії слід розуміти, вживаючи підзаголовок нещодавно опублікованої книги Марсі Шор «Замогильне життя тоталітаризму»: тут ітиметься про пережитки тоталітарної системи, тобто про залишкові елементи після смерти тоталітаризму, а також про новоутворені. Зроблю ремарку, що, говорячи про смерть тоталітаризму, слід пам’ятати, що нова версія тоталітаризму з’явилася разом із виникненням радикальних, крайніх, апокаліптичних сект у межах ісламу. Але це вже зовсім інша тема, якою ми не будемо сьогодні займатися.

Одним із таких важливих питань, яке виникає у публічних дебатах на тему ситуації в Україні, аґресії Росії та ситуації у Росії, є проблема фашизму. Цікаво, що вона з’являється, з одного боку, як російське пропаґандистське звинувачення, адресоване Україні (це, без сумніву, елемент маніпуляції), а також як певна спроба пояснити сьогоднішні події в Росії. Тобто існують спроби звернути увагу на те, що насправді у російському поєднанні культу сили і звернення до минулого, до традиціоналізму, до народу дуже присутні фашистські елементи. Тож, напевно, ця тема варта дискусії.

Можна сказати, що реґресивні процеси, які дають змогу стверджувати зростання сильних авторитарних елементів, напевно пов’язані зі страхом, із боязню перед демократією. Також часто повторюють тезу, що за діями Росії в Україні стоять побоювання, згідно з якими демократична, реформована Україна може стати серйозною загрозою для російського режиму. А з другого боку, можна сказати, що пихатість, культ сили, аґресія російської влади пов’язані з переконаністю у слабкості й занепаді Заходу (такі нотки часто можна почути у виступах Путіна і не лише його).

На попередній сесії вже йшлося про переконаність Росії у поразці Заходу і в тому, що вона може становити альтернативу для режиму, який занепадає. Навіть на Заході у релігійних та консервативних колах з’являються такі думки. Щоправда, я досить скептично до цього ставлюся. Росія є однією з найсекуляризованіших і найатомізованіших країн, з одним із найвищих показників абортів, розлучень та інших даних, які вказують на суспільний розпад. Це не те суспільство, яке може перемогти, а ідеал мобілізації довкола консервативної ідеї. Здається, що все це – прикрашання,...

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.