Чи можливо тепер науково переписувати історію підросійської України?

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
143 переглядів

Як категорія аналізу, «національна історія» має свої вади та проблеми. Моноетнічних національних держав не існує, встановлення культурних меж спричиняє незгоди. Національна історія, крім того, що вона дає підставу для визвольних поривань, може також бути упередженим конструктом, який або насильно вилучає одних, або залучає інших, що воліли би бути вилученими. Наприклад, те, що більшість росіян уважають російською «національною історією», колишні підданці царської імперії та Радянського Союзу вважають російським «імперським наративом». Сучасні турецькі історики мають клопіт із тим, як витлумачити стосунки між центральноазійськими турками-мусульманами та нетюркськими язичницькими/християнськими жителями Анатолії, тож у великому наративі «турецької» національної історії немає місця для Візантії, а після 1517 року й для арабів: годі пояснити антитурецьку налаштованість мусульман-арабів. Крім того, вона не вважає загарбанням чи гнітом османську окупацію Балкан, а їх пізніше відторгнення пояснює впливом принесених іззовні ідей та чужоземної аґітації. Деякі виклади історії Італії не згадують Риму, у згоді з думкою Бенедето Кроче про історичну новизну «Італії». Сьогодні історики все ще сперечаються про те, як пов’язати історію півострова з імперією і коли починати «італійську історію». Так само історики замислюються, чи починається «грецька історія» з язичницької мінойської культури і як далеко на північ сягають її кордони. А національні лідери протягом чималої частини XIX століття відкидали пов’язання Грецького Королівства з Візантією.

Десятиліття критицизму, одначе, змінили категорію, порівняно з тим, якою вона була до 1914 року, а десятиліття державної незалежности пом’якшили, хоч і не усунули, політичні обертони академічних дебатів про національну історію. Після 1918 року національно окреслені наративи наражалися на критику за те, що виправдовували аґресивний націоналізм, переносили пізніші етнополітичні розмежування в минуле (коли їх або не існувало, або вони щойно формувалися) й іґнорували субнаціональні групи. У Північній Америці та Західній Европі було створено міжнародні комісії, покликані усунути зі шкільних підручників історії націоналістичні упередження й відділити національну історію від ексклюзивістської націоналістичної відданости, зменшивши ймовірність використання історичного викладу для потреб екстремізму чи шовінізму. Після 1991 року це переписування поширилося на колишні країни радянського блоку, де моделлю стала польсько-німецька комісія. Схожу роботу провела й польсько-українська комісія. Водночас методологічне урізноманітнення зрештою привело до вивчання минулого всієї людської діяльности, і сьогодні історики, використовуючи над-, під-, внутрішньо- і/або не-національні категорії аналізу, пильніше придивляються до меж, які розділяють націю, державу та групи, і намагаються не випустити, не применшити й не перебільшити їх узаємодію.

Як наслідок, національна історія все ще існує, але її творці тепер визнають, що національні держави мають меншини, аномалії та змішані реґіони. Протягом останніх десятиліть XX століття науковці почали «денаціоналізувати» свої національні історії. Вони більше не трактують «народ» і правителів як культурно окреслені групи і зважають на міґрацію та взаємозв’язки. Вони дивляться на королів як на адміністраторів, а не на завойовників; трактують ідентичність і лояльність радше як щось змінне, інклюзивне та множинне, а не стале, ексклюзивне та одиноке; надають більшого значення мирному опорові, шансу та різноманіттю, ніж повстанню, долі та єдності. У країнах, які колись належали до імперій, оповіді про те минуле тепер уважають старе імперське не центральним та вічним, а марґінальним і тимчасовим. Чужинське політичне панування, як і наднаціональний капіталізм, було тільки однією і не обов’язково вирішальною силою, що впливала на події. Національна історія не тільки значно змінилася порівняно з ХIХ століттям. Сьогодні в Европі та Північній Америці вона більше не є панівною...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі