Чи може пам'ять врятувати нас від історії? Чи може історія врятувати нас від пам'яті?

Липень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
2129 переглядів

Міжнародна конференція "Мислити з Україною"

Текстова версія авдіо-подкасту сьомої панелі: Чи може пам'ять врятувати нас від історії? Чи може історія врятувати нас від пам'яті? 

19 травня 2014 року (Київ, Дипломатична академія)

Учасники: Тимоті Снайдер (модератор), Ярослав Грицак, Славенка Дракуліч, Андрій Курков, Ольга Філіпова, Френк Фоер, Мартін Шімечка.

 

Тимоті Снайдер

Нашою останньою темою стане тема історії та пам’яті. Я залишу розвиток цієї теми для учасників панелі. Хочу тільки розпочати з декількох дуже простих розрізнень. Одне з них – це різниця між людською пам’яттю і колективною пам’яттю. Або ж індивідуальною пам’яттю і колективною пам’яттю. Багато хто із вас, із людей, яких я бачу перед собою, і досі змагається із власними спогадами про те, що відбувалося в цьому місті протягом минулих кількох тижнів. Це може бути питання евфорії чи питання травми. Але є й друга проблема – проблема колективної пам’яті. Хто пам’ятатиме Майдан, і яким Майдан залишиться в пам’яті. Як він відобразиться в поезії, піснях, літературі та підручниках з історії. А з другого боку, від питань індивідуальної та колективної пам’яті виникає питання історії. Історії як, сподіваймося, незалежної науки, історії як науки, що працює за власними законами, історії як вправи зі свободою; вона, зокрема, ще й має бути вільною, щоб перевіряти пам’ять, вона має ставити під сумнів те, щодо чого люди мають певність, а крім того, і власні висновки. Але історію також можна розглядати як інституалізовану науку, як таку, що стає частиною стратегії, як таку, яка втрачає свободу, як підпорядковану державі, бо часто саме так і буває у цій частині світу або й в інших його частинах. Це загальна палітра проблем, що їх ми розглянемо.

У цій країні сталося те, що ввійде в пам’ять. Майдан. Але сталося й дещо інше, що увійде в пам’ять, – реакція на Майдан, контрреволюція, реакція Росії на Майдан.

Те, що сталося тут, є, на мій погляд, історичною подією. Я переконаний, що це була европейська революція, і вона залишиться в пам’яті й увійде в аннали саме такою. Ми тепер переживаємо момент, коли історія є інтенсивнішою, ніж будь-коли раніше, що помітно на прикладі різних медій та політичного життя.

Хочу розпочати з найособистішого і найбезпосереднішого й ось так прокласти стежку до обговорення політики пам’яті, стратегії пам’яті й стратегії історії.

Учасниками сьогоднішньої панелі в тому порядку, в якому вони виступатимуть, є Андрій Курков, Френк Фоер, Славенка Дракуліч, Ольга Філіпова, Ярослав Грицак і, нарешті, Мартін Шімечка.

Андрій Курков

Для мене слово «історія» завжди було сухим, беззмістовним і доволі неприємним, а крім того, політично заанґажованим. Я вивчав історію за радянських часів і тоді зрозумів, що історія – це такий тип офіційної брехні. Я почав подорожувати Радянським Союзом із диктофоном у пошуках так званих «професійних пенсіонерів» – людей на пенсії, які раніше обіймали важливі партійні або адміністративні посади. Я намагався взяти у них інтерв’ю і просив їх розказати мені їхні особисті історії. Але думаю, що кожна сім’я має власну історію. І для мене історія – це зібрання особистих історій, мільйонів особистих історій. Звичайно, не можна інституалізувати колективну пам’ять, але я тішуся, що не...

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.