Чи має майбутнє українська інтеліґенція?

Березень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
28 переглядів

Протягом останніх років слово «еліта» зробилося одним із найчастіше вживаних у нашому «державотворчому» лексиконі. Проблемі української еліти присвячено чимало конференцій і монографій, ще більше статей у періодиці. Проте дуже часто учасники цих дискусій вкладали у слово «еліта» різні, інколи суттєво відмінні значення.

Тому повчально буде звернутися до словників. Отже, еліта – це просто «добірне товариство» («Словник чужомовних слів», 1932). Це «найкращі екземпляри яких-небудь рослин», «найдоброякісніше сортове насіння», «найкращі тварини певної породи», і вже в останню чергу – люди, «які виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями і т.ін.» («Словник української мови», 1971). Нарешті, зовсім свіжий «Універсальний словник-енциклопедія» (1999) стверджує, що еліта – це «група людей, яка вирізняється чи має привілеї порівняно з рештою суспільства з огляду наявності певних ознак чи матеріальних цінностей, що цінуються суспільством». Схоже загалом тлумачення дає і Вебстерівський словник англійської мови, принагідно уточнюючи: «нечисленна група людей».

Це уточнення – вельми суттєве. Справді, еліта не була б елітою, якби не вузькість цієї верстви, не її закритість від проникнення ззовні осіб, які не відповідають певним досить жорстким вимогам до соціального та професійного статусу, інтелектуального чи творчого рівня.

То чи має Україна сьогодні власну еліту? Згідно з наведеними вище означеннями, безумовно, має. Навіть більше: наша еліта має значно чіткішу формальну окресленість, аніж еліта будь-якої з держав західної демократії.

Справді, у Сполучених Штатах чи деінде можна безпомильно визначити належність людини до адміністративної чи ділової верхівки (формальний критерій – висока державна посада чи місце в керівництві провідної компанії). З творчою чи науковою елітою вже складніше (якщо, звісно, не йдеться про вкрай вузьку верству Нобелівських лауреатів чи «розкручених» поп-зірок світового рівня). Належність того чи іншого шанованого університетського професора чи митця до еліти визначає лише громадська думка середовища, до якого належить певна особа.

Але – й це є другою несподіванкою – попри розмитість, а то й відсутність будь-яких формальних критеріїв, коло еліти тут чітко окреслено, критерії добору – вельми суворі, сама еліта функціонує, з погляду суспільних інтересів, на диво ефективно.

Натомість сьогоднішня Україна успадкувала від радянського (формально – еґалітаристського, а реально – жорстко стратифікованого по вертикалі суспільства) складну й громіздку ієрархічну структуру. Коло сьогоднішньої української еліти визначається (принаймні, з погляду держави) достоту монархічною за своєю розвиненістю системою посад, звань та титулів. Причому й сама ця еліта чітко розділена на далеко не рівнозначні за суспільною роллю частини.

Найвища політична еліта держави – це президент і його оточення, уряд, народні депутати, а в ширшому розумінні – близько 4000 чиновників, які обіймають керівні посади в виконавчій вертикалі. Найвища наукова еліта – це кількасот дійсних членів та членів-кореспондентів п’ятьох державних академій наук, насамперед – НАН України, ректори вищих навчальних закладів та директори наукових інститутів. Найвища творча еліта – народні артисти України, керівники визнаних державою «національних» закладів культури та не менш «національних» творчих спілок.

Дещо складніше (з погляду стороннього спостерігача) стоїть справа з бізнесовою елітою України. Більша частина національної економіки перебуває «в тіні», й реальну фінансову вагу тієї чи іншої особи засвідчує аж ніяк не її податкова декларація. Ті, кого реліктові незалежні журналісти чомусь іменують «олігархами», декларують 10–20 тисяч гривень річного прибутку. І тільки втаємничені добре знають реальне місце тієї або іншої постаті в українській бізнесовій еліті таті канали й важелі, якими вона його собі ґарантує. Проте ця еліта так само прагне «леґалізуватися» –...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі