Чи була і чи можлива демократія в Україні?

Липень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
267 переглядів

Запитуючи самих себе, чи можливий розвиток демократії в Україні, ми самі ставимо діагноз: десять років «неначе української» «неначе незалежності» не привели до розвитку справжньої демократії в Україні. Це запитування стало особливо актуальним після крижаного душу «касетного скандалу». Раніші сигнали нікого у демократичному таборі не стривожили: ані не надто демократичні способи формування більшості в лютому 2000 року, ані очевидна фарсовість «всенародного» референдуму про зміни в конституції, проведеного в березні. Тоді багато хто ладен був закрити очі на явне порушення демократичних принципів. Для тих, хто вважав себе демократами (за наших умов це, зрештою, радше люди без певного корисливого інтересу), то був тільки тактичний відступ: ішлося про формування (відносно чи умовно) демократичної пропрезидентської більшості, отож, вирішили вони, «мета виправдовує засоби». Для людей із власними інтересами (а це вже щось більш-менш зрозуміле) це був остаточний сигнал керуватися максимою: «коли демократії немає, то все дозволено».

Тактичні хитрування націонал-демократичних лідерів і партій призвели до остаточної релятивізації моралі не тільки в партійних елітах (що ми вже сприймаємо як належне), але й у широких верствах відчуженого від власності та влади населення (чомусь це ще дивує). Втім, не стверджуватиму, ніби це населення (бо воно ще далеко не та усвідомлювана єдність, яка називається народом), перед тим дотримувалося тільки демократичних принципів та моральних засад. Звісно, отруту цинізму вливали у вухо сплячого народу набагато раніше.

«У вухо» — це не метафора: народ України вщент програв інформаційну війну маніпуляторам суспільною свідомістю. На міждержавному рівні — Росії та Сполученим Штатам, удома — тандемові державної адміністрації та олігархів. Українське суспільство нині цілком маніпульоване, неначе під інформаційним наркозом. Позбавлене необхідних больових рецепторів, воно не може зреагувати на заподіяну шкоду, хай навіть і відчуває біль, але не має голосу, щоб його висловити, тим більше шукати порятунку. Тому таким болючим для тих, хто не спить, став суспільний цинізм, байдужість до будь-якого перебігу подій. Підтасували вибори — ну, що вдієш; убили журналіста — та ж це ми знаємо тільки про одного, а скільки їх; зняли прем’єр-міністра, бо він нарешті виплатив пенсії — але ж то був священний для українців час садити картоплю.

Залишкова демократія, оформившись як опозиція, залементувала про смерть демократії. Однак запитаймо: а чи була демократія в Україні? А чи можлива вона була у тій Україні, що постала протягом десяти років незалежності? Та й що такс зріла демократія? Як на мене, це ста­більний щоденний процес утілення демократичних норм співжиття у рамках суспільства, а не разові демократичні сплески у вигляді різного рівня виборів. Чи не закладено не­можливість побудувати демократію вже при самому здобутті незалеж­ності України, чи не там, у десятиліт­ній минувшині, закладено гіркі зерна неуспіху української демократії?

Повернімося до засад творення держави. Розвал СРСР був немину­чим. Перед партійною номенклату­рою постала проблема: втримати по­літичну владу й контроль над еконо­мікою, трансформувати форми прав­ління та зберегти певний status quo. Йшлося про кілька питань:

  • чи виходити з кризи через зміну соціальної організації суспільства (революційний проект);
  • чи виходити з кризи через різ­кі суспільні зміни на кшталт «шокової терапії», а чи посту­пово (еволюційний проект);
  • чи виходити з кризи окре­мими регіонами єдиної країни на кшталт китайського шляху «дві системи, одна країна» (інтегративний проект), а чи дезінтеґруватися й виходити незалежними державами та територіями (дезінтеґративний проект).

Не надто численні опозиційні си­ли складалися з двох головних груп: одні прагнули якнайширшої демократизації суспільства (яка перед­бачала б і національні свободи), втім, часто уявляючи її дуже абстракт­но, — умовно назвімо їх «демократа­ми»;...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі