Чужі серед свого

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1044 переглядів

Долина Дунаю багата архітектурними пам’ятками. Не є винятком і та частина ріки, яка тече територією Словаччини. Її окрасою є величні замки, починаючи від гордо піднесеної у височінь державної резиденції у Братиславі й закінчуючи мальовничим Оравським Підзамчем. 1968 року словацький історик Владімір Мінач наважився опублікувати есей із несподівано провокаційною назвою «Де наші замки?». Попри фізичну присутність фортець на теренах чехословацької держави, стверджував він, насправді вони перебувають деінде, бо належать до іншої історії, історії чужої, яку творили не словаки – адже здебільшого пани, які ці замки збудували й мешкали в них, були угорці. Для словацьких селян залишилися drevenice, в яких плинуло життя зовсім іншого типу, ніж у паралельному замковому світі.

На одній із картин в Оравському замку юрба селян похилилася перед гордо випростаним угорським князем Естерґазі. Вгодоване біле тіло маґната різко контрастує із загрубілими мужичими руками, які кольором шкіри та вузлами жил нагадують дерева, з яких ті селяни будували собі хати. Словацькі селяни тут – немов субстрат свого краю, виразно протиставлений до чужоземного типу культури, який є політично-елітарним на противагу їхньому власному приватно-марґінальному існуванню. Протиставлення кам’яного замку і дерев’яної хати у Мінача виступає як метафора «свого» та «чужого» в історичному вимірі. З її допомогою історик стверджував, що словаки, якщо керуватися традиційним уявленням, не мали власної історії, бо її творять королі, імператори, князі та графи, війни, завоювання, ґвалти і грабунки. З погляду політичної історії, словацький народ тривалий час був не об’єктом, а суб’єктом історичного процесу, іграшкою у діяннях чужинців, ставши повноправним творцем власної долі лише наприкінці минулого століття.

У XVIII–XIX століттях у Східній Европі кілька селянських народів не мали своєї політичної історії. Крім словаків, це також білоруси й українці. Міркуючи про генезу цього феномену, польський історик Владислав Диняк писав, що «процес полонізації, який розпочався у XVI столітті, перетворив українців на прив’язану до землі селянську націю, цілком позбавлену власної шляхетської еліти, яка стала польською»1. Подібну думку щодо пізнішого хронологічного періоду кінця XVIII – початку XIX століття висловив український дослідник Михайло Демкович-Добрянський. Упродовж XVIII століття, каже він,

«точка тяжноти Польської держави пересунулась остаточно на схід. Українські землі – Галичина, Волинь, Поділля аж до Києва – стали головною базою цієї держави, а разом з тим і базою матеріяльного добробуту і політичного значення польської провідної верстви, шляхти. Упродовж 18-го сторіччя український народ був зведений на становище етнографічної маси, рештки української шляхти зіпхнуто на рівень закріпачених селян, вони різнились від селян хіба що тим, що не робили панщини. Єдина українська організація – уніятська Церква, позбавлена маєтків і можливости освіти духовенства, не становила ніякої політичної сили.

На переломі 18-го і 19-го сторіч могло справді здаватись, що українську проблему поховано на теренах давньої Речі Посполитої2».

У цей час українці не були володарями власної долі, відтак їхнє існування протікало не лише під владою чужинців, але також в автономному культурному полі, яке створювало виразну опозицію щодо осередків чужого світу – міст, замків, маєтків. Нагадаємо приклад Львова – домінантно німецького у XV–XVI століттях, переважно польського у XVII – першій половині XX-го. Місто існувало як анклав серед руського населення сільської провінції. Архітектурні артефакти цього паралельного існування ми можемо спостерігати по всій Західній Україні – від угорських замків у Мукачеві, Хусті, Ужгороді, польської ренесансної Жовкви чи фортифікаційних споруд Львова, замків так званої «золотої підкови» Галичини, замків Поділля тощо. Сучасна Україна як жодна інша держава Східної Европи багата замками, фортецями,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.