Чорнобиль як інфо-травма

Квітень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
388 переглядів

Хоча вже понад два десятиліття відділяє нас від термохімічного вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року, його тінь похмуро нависає над пострадянськими країнами. В останні роки чорнобильські проблеми супроводжує настрій безнадії: помітних зрушень на краще у їх розв’язанні немає, панує відчуття безвиході, невиліковности чорнобильських ран. На мою думку, це пов’язано з тим, що донедавна Чорнобильську катастрофу (далі – Чорнобиль) розглядали винятково як радіяційну катастрофу. Саме радіяцію – фізичний аґент – уважали за її головний смертоносний чинник.

Тимчасом навіть у найбільше опроміненій групі – серед учасників ліквідації наслідків аварії (ліквідаторів) – від променевої хвороби потерпає відносно небагато людей. Переважно ліквідатори отримали дози не більші від кількох десятків рентґенів. Неґативний вплив таких доз на організм зводиться до так званої «радіяційної травми» – порушення здоров’я, наслідки якого великою мірою зворотні, як-от від травми механічної чи теплової (опіку). Юрій Рябухін в огляді наявних даних про дію малих доз опромінення, пише про «принципово різний характер» впливу на здоров’я людини великих і малих доз: великі дози завжди шкодять, натомість малі можуть ніяк не позначатися чи навіть мати сприятливий ефект. Утім, і небезпеку, і декларовані сприятливі наслідки малих доз, каже автор, «варто вважати гіпотетичними, позаяк ані матеріялізацію ризиків шкідливих ефектів, ані сприятливі ефекти наразі довести з необхідною достеменністю не вдалося». Отже, доходить він упевненого висновку, немає доказів, що малі дози позначаються на здоров’ї людини1.

Незначними виявилися й інші медичні наслідки радіяції, що їх масова свідомість асоціює з Чорнобилем передусім, тобто рак2 і неґативний вплив на репродуктивну функцію3. Звіт Міністерства РФ із надзвичайних ситуацій, відзначаючи, що інвалідність серед ліквідаторів зростає прискореними темпами (кількість ліквідаторів, офіційно визнаних інвалідами, за період від 1991 до 1994 року зросла у 6,6 разу, від 1994 до 1997 – в 1,6 разу), головними причинами цього називає хвороби нервової та серцево-судинної системи і психічні розлади, що цілком суперечить моделям прямого біологічного впливу радіяції. Низка комплексних медичних досліджень показала, що стан фізичного (соматичного) здоров’я і ліквідаторів, і фахівців-ядерників (що отримали однаково малі дози й у схожому режимі накопичення), і неопроміненого населення практично не відрізняється. Натомість психічне здоров’я ліквідаторів помітно гірше. На нього, стверджують на підставі низки комплексних медичних досліджень фізичного (соматичного) здоров’я і ліквідаторів, і фахівців-ядерників (що отримали однаково малі дози й у схожому режимі накопичення), і неопроміненого населення практично не відрізняється. Натомість психічне здоров’я ліквідаторів помітно гірше. На нього, стверджують на підставі низки комплексних медичних досліджень Сергій Аміразян із колеґами, визначально впливають «пост-зонні» психосоціяльні чинники. Тому в реабілітації інвалідів-чорнобильців медичні заходи, хоч які важливі, не можуть відігравати головної ролі.

Але якщо стан здоров’я навіть найбільше опроміненої групи не можна пов’язати з прямим впливом радіяції, – тоді чим його пояснити?

Інфо-вибух

Запитаймо себе: що перетворило великий технологічний інцидент на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року на глобальну катастрофу?

Чи був Чорнобиль «найбільшою ядерною катастрофою», як її часто називають? Безумовно, ні: наслідки атомних бомбувань Хіросими й Наґасакі наприкінці Другої світової війни були набагато масштабніші. Може, тоді Чорнобиль – «найбільша технологічна аварія»? Навряд. На заводі «Юніон Карбайд» у Бхопалі (Індія) у 1984 році кількагодинний викид отруйного газу спричинив загибель понад 3 тисяч людей і серйозно зашкодив здоров’ю понад 20 тисяч, головно навколишніх мешканців.

Чорнобиль – найбільша аварія ядерного реактора та найбільша радіяційна промислова катастрофа. Проте відповідні масштабні інциденти до Чорнобилю – а саме аварія реактора АЕС «Тримайл Айленд» (Пенсильванія, США, 1979 рік) і вибух на комбінаті з виробництва плутонію «Маяк» у Киштимі (Челябінська область, СРСР, 1957 рік) – не вплинули хоч якось помітно на уми людей, громадську свідомість і розвиток ядерної енергетики в усьому світі. На мою думку, Чорнобильська аварія перетворилася на глобальну катастрофу через унікальне поєднання таких обставин:

Чорнобиль – це 1) радіяційна аварія 2) великого масштабу, яка сталася 3) в культурно й економічно важливому реґіоні світу (в Европі) у 4) критичний історичний момент; 5) її наслідки (тому) глобальні, комплексні та дов-гочасні.

Особливість історичного моменту аварії визначають два чинники – політичний і технологічний. Обидва мають винятково важливі наслідки в інформаційній царині. Політичний момент: вибух на ЧАЕС відбувся на початку процесів демократизації та перебудови в СРСР, коли, з одного боку, країна перебувала у фокусі світової уваги, а з іншого, режим секретности у ній було розхитано. Почала зникати «залізна завіса», яка відділяла СРСР від світу й перешкоджала вільному пересуванню не тільки потоків людей і товарів, а й (насамперед) інформації.

Щодо технологічного аспекту, то вибух на ЧАЕС збігся з початком масової комп’ютеризації, результатом якої стало не просто збільшення швидкости й обсягів обробки й передачі інформації, але й стрибкова, революційна модернізація всіх технологій, зокрема технологій діягностики (медичної, хімічної, екологічної) і технологій ЗМІ. Розвиток діягностики дозволив виявляти більшу кількість патологічних станів здоров’я, контролювати більші території та континґенти людей. Цей «скринінґ-ефект» за рахунок технологічного переозброєння, яке проходило саме в роки після чорнобильського вибуху, збільшив кількість реєстрованих випадків хвороб, і це приписували Чорнобилю. Так само важить і те, що Чорнобиль стався у момент становлення глобального інформаційного суспільства. Комп’ютеризація кардинально збільшила можливості ЗМІ, виросла оперативність і яскравість їхніх повідомлень, створюваний ними (надто телебаченням) ефект, розширилася авдиторія ЗМІ, виник новий інфомедіюм – інтернет. І Чорнобиль перетворився на першу велику аварію глобалізованого медія-світу.

Зазначені вище обставини сприяли тому, що вибух чорнобильського реактора «здетонував» вторинний інформаційний вибух, безпрецедентний і за потужністю, і за глобальністю охоплення й тяглости у часі. Саме цей інфо-вибух і зробив із великої технологічної аварії – катастрофу глобального значення. (Нагадаю, що світову увагу до неї привернуло виявлене у Швеції значне підвищення радіяційного фону, яке спричинило ажіотаж у західних ЗМІ та пошуки джерела радіяції. З аналізу мізерних кількостей радіоактивних речовин стало ясно, що сталася аварія робочого ядерного реактора, і було визначено його параметри. Під тиском неспростовних доказів радянський уряд неохоче визнав факт аварії на четвертому блоці ЧАЕС.) Саме інформаційний складник є головною визначальною рисою Чорнобилю, а аж ніяк не радіяційний, який лише виніс Чорнобиль на глобальну інфо-орбіту.

Однак чому саме радіяція викликала такий потужний інформаційний вибух? Радіяція – субстанція особлива і в матеріяльному, і в соціяльному сенсі. У матеріяльному вона, либонь, є най­ легше вимірюваним забруднювачем довкілля. Технологічний вибух такої потужности на якомусь хімічному підприємстві найпевніше залишився б непоміченим у глобальному масштабі, бо у світі є небагато лабораторій, які могли би визначити зникомо малі кількості речовини, а відбір проб і аналіз був би недешевим і нешвидким. Тоді як радіяцію замірюють практично вмить, просто на місці, порівняно простим, дуже поширеним і недорогим приладом, і відстежують її рівень постійно і по всьому світі.

Радіяцію як об’єкт соціяльний характеризує доволі специфічне символічне значення, пов’язане з її сприйняттям як надзвичайно великого, «майже-завжди-смертельного» ризику для життя. У часи чорнобильського вибуху, в епоху ядерного протистояння двох наддержав, у суспільній свідомості саме поняття радіяції було пов’язане з ядерною війною, яка могла знищити все живе на Землі й саму планету. Радіяція була одним із тих символів, на яких вибудовувалася пропаґанда та масові акції протесту проти ядерних воєн.

Сюди варто додати ще одну властивість радіяції: у сучасному антропогенно-модифікованому довкіллі рівні радіяції (і відповідно дози) тільки в межах 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС відрізнялися в мільйони разів (кілька десятих мілірентґенів на годину на південній межі зони – і сотні рентґенівна годину у деяких місцях на АЕС і поряд із нею) – тобто мали таку ж різницю, як міліметр і кілометр. Нерозуміння цієї колосальної різниці можливих доз опромінення призвело до того, що у суспільній свідомості «кілометрові» фізико-біологічні ефекти приписували і приписують далі «міліметровим» дозам радіяції взагалі.

Отже, діягностична, приладна надчутливість до радіяції поєднувалася з соціяльною, психологічною надчутливістю. Переливаючись із одного «надчутливого середовища» в інше, інформація про радіяцію створювала ефект позитивного зворотнього зв’язку, розкручувала спіраль страху. Всі ці чинники у найдраматичніший спосіб посилював той факт, що органи чуття людини радіяцію не сприймають, і це робить її унікальним, надзвичайно потужним психостресором. Саме тому інформація стала детонатором безпрецедентно потужного вибуху, перетворила аварію на ЧАЕС – у Чорнобильську катастрофу.

Звернімося тепер до психологічної травми – розуміючи під цим поняттям розлад психіки, спричинений психологічним стресом чи фізичним каліцтвом та ініційовані таким розладом ефекти у психічному, фізичному та соціяльному здоров’ї. Виникнення та ступінь тяжкости психологічної травми визначають не тільки та навіть не стільки ступенем фізичного чи біологічного ушкодження організму (якщо таке взагалі сталося), скільки супровідною інформацією, тим «смисловим навантаженням», що його пов’язують із цим реальним або уявним ушкодженням. По суті, на інформаційну природу психотравми вказував іще Фройд (у праці «Поза принципом задоволення») після Першої світової війни. Симптоми «неврозу війни», відзначав він, іноді можуть виникати без впливу значної механічної сили, а серед найімовірніших причин «травматичних неврозів мирного часу» виокремлював чинник переляку, наглости загрози. Ба більше, Фройд уважав, що наявність фізичної травми зазвичай перешкоджає розвиткові «травматичного неврозу» (психотравми).

Дальша еволюція йшла шляхом відокремлення, очистки, «рафінації» самого феномену психологічної травми від її (можливої чи асоційованої) фізичної першопричини. Ймовірно, саме напруженість (наукової та політичної) боротьби за визнання психотравми як самостійної хвороби й призвела до того, що у фокусі уваги був пошук спільних симптомів і умов її виникнення, які в найузагальненішій формі окреслюють як «безпорадність перед загрозою життю». А те, що саме інформація про реальну чи гадану шкоду здоров’ю формує психотравму, звичайно залишалося поза увагою.

Йдеться не тільки та навіть не стільки про доступну для сприйняття органами чуття людини безпосередню, сенсорну інформацію про небезпеку у фізичному довкіллі, скільки про інформацію як колективний, комунальний, соціяльно опосередкований продукт. Розгляньмо на прикладі ліквідаторів Чорнобилю, як інформація формує психотравму та визначає її еволюцію.

Місцем отримання психологічної травми для ліквідаторів була велика (близько 60 кілометрів у діяметрі) закрита зона навколо аварійної ЧАЕС. Вибух реактора й те, що після цього скоїлося – пожежа, радіоактивні викиди та забруднення місцевости, тривалі великомасштабні аварійні роботи – перетворили це місце у незвичайне й екстремальне середовище для людини. Незвичні – тобто, іншими словами, багаті на принципово нову інформацію середовища, наголошує у своїй праці Петер Сюфелд, «можуть бути небезпечними, навіть якщо вони не надто екстремальні» (за своїми фізичними параметрами). Багато важить, що одне й те саме незвичне/ екстремальне середовище може бути одночасно: робочим – і лише помірно травматогенним – для вишколеного фахівця; рекреаційним (!) – для добровільця, який хоче випробувати себе й спізнати нові обставини та відчуття; і (психо)травматичнимдля того, хто потрапляє в нього непідготовленим і/чи не своєю волею4.

Саме таким був випадок Чорнобилю. Більшість ліквідаторів прикликали з запасу через військкомати або відрядили з місця роботи. Радіяційна небезпека була для них невидимою, невідчутною небезпекою, про яку вони мали невиразні, дуже суперечливі й часто перебільшені уявлення. Тобто вони перебували у ситуції, яку вважали доволі небезпечною, і небезпека була для них непередбачуваною як у просторі (через невидимість), так і в часі (через незнання реальних наслідків опромінення).

Проте було би принципово неправильно вважати, що у зоні ліквідатори відчували тільки (чи навіть переважно) побоювання, страх, переляк. Відомо, що емоційні реакції людини у незвичних екстремальних середовищах багатоманітні, у їх спектрі достовірно присутня і позитивна частина. Вона охоплює, зокрема, гумор (один із найприступніших способів зменшити стрес і нервове перезбудження), мужність, самопожертва та величні трансцедентні переживання. Є й «нейтральна частина»: у зоні за кілька місяців після вибуху я спостерігав (зізнаюся, спочатку не без подиву), що більшість ліквідаторів напрочуд спокійно реаґує на присутність радіяції (я кажу про хронічну реакцію, не про емоції під час напевно небезпечних робіт). Спокій цей вельми виразно контрастував із реакціями охопленого чутками «мирного населення» далеко поза зоною, в місцях у тисячі й мільйони разів радіяційно благополучніших. Позитивний ефект чинила хай навіть і часткова поінформованість про рівні радіяції: це давало людині у зоні змогу вдаватися до активних дій, виробляти стратегії зменшення свого опромінення і цим самим зменшувати хай не саму дозу, але принаймні її психотравматичний вплив, реаґуючи на небезпеку у природний для психофізіології людини спосіб.

Звернімо увагу ще на одну інфо-травматичну обставину зони. За усталеною думкою, коли людина сприймає незвичну екстремальну ситуацію не тільки як загрозу, але і як особистісно значущий виклик, імовірність того, що вона впорається із ситуацією, зростає. Те, що частина ліквідаторів розуміли критичну важливість виконуваних робіт, унікальне суспільне та особисте значення цього моменту, бу-ло, безперечно, позитивним, «антипсихотравматичним» чинником. Ця обставина виявляє суттєву різницю між ліквідаторами 1986 року, чия робота була у фокусі уваги глобальної спільноти (принаймні до закриття реактора Саркофагом у листопаді 1986 року), – і ліквідаторами наступних років, коли суспільство почало сприймати роботу в зоні як рутинну, брудну та малопрестижну.

Ціла низка спільних ознак робить чорнобильський досвід ліквідаторів схожим на досвід війни для її ветеранів. У обох випадках людина діє (часто довгий час) проти ворожої сили, яка загрожує її здоров’ю та життю; робить це (зазвичай) із примусу, в умовах недружнього соціяльного середовища. Проте є і принципова відмінність. Її добре сформулював один зі співрозмовників Свєтлани Алєксієвіч («Чорнобильська молитва: хронiка майбутнього»): «Із Афгану я повернувся, я знав – буду жити. А в Чорнобилі все навпаки: вб’є саме тоді, коли повернувся...». У своє попереднє «до-зонне» середовище ліквідатор повертався з міткою Чор-нобилю, доволі значущою і для нього самого, і для оточення. То як інформаційне середовище, в яке він потрапляв, «прочитувало» цю мітку? Як «було декодовано» цей знак? Щоб відповісти, треба спочатку розглянути, як це інформаційне середовище формувалося.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі