Чорні книги червоного терору

Травень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
172 переглядів

Сергій Білокінь. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). Джерелознавче дослідження. – Київ, 1999.

Andreas Graziosi. The Great Soviet Peasant War. Bolsheviks and Peasants, 1917–1933. – Cambridge (Massachusetts, 1996).

Андреас Грациози. Большевики и крестьяне на Украине, 1918–1919 годы. Очерк о большевизмах, национал-социалызмах и крестьянских движениях. – Москва: Аиро-ХХ, 1997.

Stéphane Courtois, Nicolas Werth, Jean-Louis Panné, Andrej Paczkowski, Kartel Bartosek, Jean-Louis Margolin, oraz Rémi Kauffer, Pierre Rigoulot, Pascal Fontaine, Yves Santamaria, Sylvin Boulouque. Czarna Księga Komunizmu. Zbrodnie, terror, prześladowania. Wstęp do polskiego wydania Krystyna Kersten. – Warszawa: Prószyński i S-ka, 1999.

1.

Українська історична наука не може похвалитися частою появою таких праць, як книжка Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР». Є це жанр так званого opus magnum, тобто «великої праці», яка є наслідком не трьох-п’яти (як більшість монографій чи дисертацій) років дослідницького пошуку, а як укоронування набагато довшої, часом усієї життєвої діяльності. Двома останніми працями цього жанру можна назвати книжку Омеляна Пріцака «Походження Руси» та Наталі Яковенко про руську шляхту в ранньомодерну добу. Але обидві стосуються давно минулої історії. Натомість серед істориків, які займаються ХХ століттям, навряд чи знайдеться аж так багато охочих завершити такий же амбітний проект щодо совєтської доби. І річ не в тому, що з відходом позитивізму й поширенням недовіри до «великих наративів» цей жанр, як здається, сам стає історією. Нехіть українських істориків до цієї теми сама по собі є ознакою глибокої радянізації українського суспільства. Якби воно мало більшу рішучість позбутися комуністичної спадщини, такі дискусії були б неминучі – нагадаємо для прикладу дискусію польських істориків про роль Польської Народної Республіки у польській історії. Українська мова є однією з небагатьох, де термін «совєцький» перекладається («радянський»), тоді як інші народи свідомо не перекладають цього терміна, підкреслюючи свою відчуженіть від совєцької спадщини. В українському інтелектуальному довкіллі «совєцький» прижився лише на еміґрації й Галичині – тобто там, де впливи совєцькості були або найменшими, або де вона викликала запеклий опір.

Власне, Сергій Білокінь своєю книжкою встановлює в українській родимій історіографії важливий прецедент, послідовно вживаючи термін «совєцький». Він пропонує дивитися на совєцьку систему як на злам української історичної традиції:

Більшовизм перервав історичні зв’язки. Жоден сучасний український міністр, жоден посол в інших країнах, жоден директор установ і підприємств, не ведуть свій рід від гетьмана Михайла Ханенка, графа Григорія Милорадовича, полковника Мартина Небаби. Прийшли інші люди, які знають лише по два-три покоління предків. Ніхто не живе в тому самому домі, у тій садибі більш як 80 років. Усіх зірвано з місця. Ніхто не має вдома речей далі, як дідусеві чи бабусині. Усе пограбували й полишили чи все пропало під час війни. Рідко хто живе тими самими ідеалами, що його дальші предки. Коріння обрубано, душі нації поґвалтовано... Національний організм українства зазнав таких кількісних і якісних деформацій, що дійшло до зміни його людської суті.

Ці зміни були заплановані наперед, й їхнім основним інструментом був більшовицький терор. Може, такий висновок і не виглядає цілковито новим – що, зрештою, визнає й сам автор. Але, з іншого боку, в сучасній історіографії й далі можна надибати на думку, що між «червоним» і «білим» терором не було суттєвої різниці. Сергій Білокінь показує саме якісну відмінність «червоного» терору: він мав глибоку «наукову» основу. Його підставою стало формування певної інформаційної бази – через обліки, запровадження паспортної системи, анкетування – про тих, хто підлягав...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі