Чому ідея про остаточний занепад світу така небезпечна

Квітень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
6
1524 переглядів

Звідусіль лунає повідомлення, що світ, яким ми його знаємо, пере­буває на межі чогось дуже пога­ного. Від правих ми чуємо, що «Захід» та «юдео-християнська цивілізація» по­трапили в лещата чужинців-іновірців і місцевих екстремістів у каптурах. Ліве занепадництво гуде про перевороти, сте­ження за громадянами та про немину­чий, хай і невловний, крах капіталізму. На думку далекоглядного німецького со­ціолога Вольфґанґа Штреєка, або капіта­лізм, або демократія. Як і багато інших провісників занепаду, Штреєк пропо­нує обирати або чистилище, або рай. Як і чимало його попередників, він наполя­гає, що ми пройшли передпокій пекла. У книжці «Як закінчиться капіталізм?» (2016) Штреєк стверджує:

Перед тим, як капіталізм потрапить до пекла, він у найближчому майбутньо­му опиниться у чистилищі, де помре або буде на межі смерти від передозу­вання самим собою, хоч його присут­ність залишатиметься відчутною, бо ніхто не матиме сили прибрати його тіло, що розкладатиметься.

Насправді з ідеєю про занепад по­годжуються і крайні ліві, і крайні пра­ві. Аватар апокаліптичного популізму Джуліян Асанж заслужив повагу як се­ред неонацистів, так і серед борців за со­ціяльну справедливість. В одному ін­терв’ю він зазначив, що американська влада, джерело бід цієї планети, занепа­дає, як свого часу Рим. «Це може бути початком», — прошепотів він, посміхаю­чись і повторюючи це припущення, наче мантру янгола помсти.

Занепад Риму здається значним прецедентом. Отже, світові історики зі­грали свою роль віщунів кінця світу. Одночасно з публікацією першого тому «Історії занепаду та загибелі Римської ім­перії» (1776) англійського історика Ед­варда Ґібона американські колоністи розпрощалися зі своїми володарями; дехто сприйняв це як погану прикмету. Пер­ша світова війна вписала ендизм у но­вітню історію. Найвідомішим його тлу­маченням був «Присмерк Европи» (1918) німецького історика Освальда Шпенґлє­ра. Бійня у Фландрії та пошесть грипу 1918 року, що знищила до п’яти відсотків населення світу, зробили «Присмерк Европи» більш ніж актуальним. Шпен­ґлєр додав іще один виток: він передба­чав, що до кінця століття західна цивілі­зація потребуватиме для свого порятунку всесильного керівника. Відтоді автокра­ти не раз радісно хапалися за цю ідею.

Майже невилучною частиною сучас­ности стало очікування, що вечірка закін­читься радше раніше, аніж пізніше. Роз­біжності є лише в тому, як саме настане кінець. Чи це буде біблійний катаклізм, перед яким усі рівні? Чи кінець настане поступово, як мальтузіянський голод або моральний занепад?

Наш занепадницький час вирізняється важливою осо­бливістю. У скрутному стано­вищі перебувають не тільки жителі Заходу; через глобалі­зацію те ж стосується і решти. Насправді ми всі разом як біо­логічний вид живемо в цьому безладі; ланцюги постачання і кліматичні зміни ґарантували, що ми разом готові до шосто­го масового вимирання. Нам слід менше перейматися сти­лем життя і більше хвилюва­тися про саме життя.

Занепадництво має певні риси. На нього більший попит у часи сум’яття і невизначено­сти. Воно також схильне дума­ти, що кіл пекла можна уник­нути лише завдяки великому катарсису або великій хариз­ матичній особистості. Але найважливіше, що воно не помічає ознак покра­щення, які вказують на менш радикальні шляхи вирішення проблем. У занепадників ве­лика сліпа пляма, бо їх приваблюють сміливі, тотальні, все­охопні альтернативи монотонній сірості помірних рішень. Навіщо підтримувати часткові та поступові зміни, коли можна перевернути всю систему?

Занепадники стверджують, що ба­чать загальну картину. Їхні полотна ґран­діозні, захопливі, тотальні. Розгляньмо один із бестселерів усіх часів — пер­шу доповідь Римського клубу «Межі зростання» (1972). Перекладене трид­цятьма мовами та видане загальним накладом у понад тридцять мільйонів примірників, це «передбачення скрут­ного становища людства» зобразило для стурбованих читачів картину загибелі, яку...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі