Часи і літа строгого філолога

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
976 переглядів

Переклала з англійської Олена Любенко.

 

Коли Горас Ґрей Лант наприкінці свого першого (1937–1938) року навчання в Гарварді вирішив зосередитися на російських дослідженнях, його науковий керівник, Семюел Гезерд Крос, порадив йому не полишати німецьку філологію: з російською, мовляв, він «не матиме шансів отримати роботу». 1941 року Лант одержав диплом із відзнакою, і темою його дипломної роботи була творчість Германа Гесе; проте російська філологія вже запала йому в душу, і з доброзичливої Кросової поради він не скористався – щоби зрештою стати одним із провідних знавців слов’янської філології та лінґвістики у світі.

В 1949 році Лант став викладачем у Гарвардському університеті (й був ним аж до 1989-го); в 1954 році отримав підвищення від старшого викладача до молодшого професора, а 1960 року обійняв посаду штатного професора (і того ж року став стипендіятом Фонду Ґуґенгайма). В 1959–1974 роках керував відділенням славістики Гарвардського університету, 1973 року змінив Романа Якобсона на посаді професора катедри слов’янських мов і літератур. Працював у 1965–1992 роках у виконавчій раді Російського наукового центру (нині – Центр російсько-евразійських досліджень ім. Дейвіса) та у виконавчій раді Українського наукового інституту з дня його заснування в 1973-му до 1991 року. Був директором Центру слов’янських та східноевропейських мов та реґіонів (1983–1989). Маючи вагомі мовно-аналітичні здібності, суттєво вплинув на переформатування слов’янської філології у Сполучених Штатах на засадах структуралізму. Наполіг на встановленні найвищих стандартів аналізу тексту: запровадив новий педагогічний інструментарій для повоєнного покоління американських славістів, дослідив ті області слов’янського мовознавства, яким досі приділялося замало уваги, й окреслив нові сфери для всебічних досліджень слов’янських мов, літератур і культур. Як запеклий противник націоналістичного використання літератури з політичною метою, Лант завжди боровся за те, щоб лінґвістична арґументація спиралася на раціональну, фактографічну основу, всіляко протистоячи будь-яким дискусіям, що базувалися на демагогії чи націоналізмі. Керівними принципами були для нього ясність і точність. Зацікавлення Ланта в галузі слов’янських мов були надзвичайно широкі: від палеографії, фонології, морфології та синтаксису до етимології, соціолінґвістики, історії, літератури та релігії.

Народився Горас Лант 12 вересня 1918 року у Колорадо-Спринґсі, штат Колорадо, у сім’ї Гораса Флетчера Ланта та Айрин Джувет Лант. На честь діда, Гораса Ґрея Ланта, отримав при народженні ім’я Горас Ґрей Лант II. Був єдиним сином і наймолодшим із чотирьох дітей. Сім’я вела рід від англійця Генрі Ланта, котрий 1634 року заснував містечко Ньюберипорт у штаті Масачусетс. Прадід Гораса Ланта Оринґтон Лант разом із Джоном Евансом 1851 року заснував у новозаселеному передмісті Чикаґо Еванстоні Північно-західний університет.

Початкову школу Лант відвідував у Денвері, потім у 1932–1937 роках навчався в школі Кент у Конектикуті. Закінчив її першим відмінником у класі, продемонструвавши особливі здібності до мов: іще перед своєю появою у Кембриджі навчався греки, латини, французької, іспанської, німецької. Отримавши в Гарварді диплом бакалавра, Лант вирушив до Берклі, щоби вступити на однорічну маґістерську програму з російської мови, де навчався під керівництвом Джорджа Репола Нойса та Александра Кауна.

У вересні 1942 року Ланта призвали до війська. Швидко одержавши підвищення до капрала, він очолив санітарну чистину Луїзіяни (навіть попри те, що не мав медичної освіти). А невдовзі завдяки разючим здібностям до іноземних мов потрапив до корпусу контррозвідки й отримав призначення спершу в Єгипет, а відтак до Італії, де, проводячи розмови з юґославськими біженцями, збагачував свої знання сербської і хорватської та вивчав словенську.

У листопаді 1945 року Лант повернувся до Берклі, де на один академічний рік отримав посаду викладача російської. Влітку 1946 року вирішив поглибити знання сучасної лінґвістики, вступивши до лінґвістичного товариства Літнього лінґвістичного інституту Америки, яке проводило засідання в Мічиґанському університеті. Саме там він слухав лекції провідних американських дескриптивістів і познайомився з видатним російським структуралістом в еміґрації Романом Якобсоном, який того року нарешті отримав постійну посаду в Колумбійському університеті. Якобсон, якому судилася вирішальна роль у кар’єрі Ланта, схвалив Лантів задум прийняти пропозицію міністерства освіти Чехословаччини й обійняти посаду в Карловому університеті Праги, щоби вивчати слов’янську лінґвістику під керівництвом декількох видатних тогочасних чеських лінґвістів, у тому числі Антоніна Фрінти, чиї лекції з македонської мови, щойно скодифікованої, розбурхали у молодого перспективного славіста особливу цікавість. Але за рік погіршення повоєнного політичного клімату у Східній Европі змусило Ланта покинути Прагу. Восени 1947 року він вступив у докторантуру Колумбійського університету і в 1948–1949 роках викладав сербохорватську, водночас пишучи під науковим керівництвом Якобсона дисертацію на тему «Ортографія давньоруських рукописів XI століття».

У 1946 році від серцевого нападу помер Лантів гарвардський наставник Крос, і найдавніша славістична програма країни залишилася без керівника. На його місце було запрошено російського історика Міхаіла Карповіча. За підтримки адміністрації Гарварду (яка в 1948 році заснувала Російський науковий центр) він допоміг 1949 року створити відділення слов’янських мов і літератур. Тієї ж осені Карповіч домовився з Якобсоном про його переведення до Гарварду. Якобсон порадив новому керівникові запропонувати викладацьку посаду й Лантові. Так починалася золота доба славістичних студій, і саме відділення славістики Гарвардського університету, до професорсько-викладацького складу якого ввійшли видатні науковці (здебільшого еміґранти), відіграло вирішальну роль у фундаментальній зміні орієнтирів для нових американських славістів. За наступні кілька десятиліть (а надто після запуску Совєтським Союзом 1957 року першого супутника Землі) численні випускники відділення обійняли посади в коледжах та університетах по всій країні. Холодна війна та космічні перегони, що були її наслідком, породили значне зацікавлення славістикою, особливо російськими студіями, давши суттєвий поштовх до збільшення урядового фінансування нових програм і досліджень.

Повернення до Кембриджа мало для Ланта свої переваги й незручності. У професійному плані воно дарувало унікальну можливість долучитися до відродження славістики пліч-о-пліч із Якобсоном, не кажучи вже про шанс попрацювати з багатющими славістичними колекціями, що їх пропонували гарвардські бібліотеки й архіви науковцеві його рівня. Проте з другого боку, як син Скелястих гір, Лант розумів, що прирікає себе на життя в Новій Англії, де, за його юнацькими враженнями, панував дух містечковости й провінційної обмежености. Та зрештою наукові зацікавлення взяли гору. Для відпочинку він грав з листа класичну музику на піяніні, працював у садку й читав детективи.

Свою роботу в Гарварді Лант розпочав із написання навчальних посібників для викладання російської та старослов’янської мов. Описових граматик та інших довідкових матеріялів англійською або не існувало взагалі, або їхній рівень був вкрай незадовільний. І от з’являються дві праці Ланта: «Граматика староцерковнослов’янської мови» («Old Church Slavonic Grammar», 1955) та «Основи російської мови» («Fundamentals of Russian», 1957). В обох він продемонстрував переваги застосування структуралістських методів до опису будь-якої мови (байдуже, сучасної чи давньої), виявлення її чіткої граматичної системи, яка виявляється у застосуванні правил, що керують використанням алфавіту, звукової системи, словотвором та структурою речень. Праця «Fundamentals of Russian», відредаґована й доповнена 1968 року, понад чверть століття лишалася взірцевим посібником для викладання російської мови. «Old Church Slavonic Grammar», зазнавши сім редакцій (аж до 2001 року), досі є однією з найкращих граматик старослов’янської мови завдяки своїй вичерпності, ясності викладу й великій кількості прикладів.

Лантова прискіплива увага до деталей повною мірою проявилася в його ключовому курсі, «Старослов’янській мові», на який записувалися здебільшого студенти маґістерських програм, що добре володіли російською. На відміну від більшости викладачів таких курсів, які майже цілий семестр навчали премудростей старослов’янської граматики й лише наприкінці курсу читали зі студентами декілька уривків із Євангелії, Лант подавав короткий виклад граматики й одразу ж безпосередньо занурював студентів у читання та аналіз текстів, забезпечуючи їх власними довідковими матеріялами й нотатками, які допомагали краще розібратися з важким матеріялом. Лант завжди намагався підтримувати атмосферу командної роботи: своїми доречними запитаннями скеровував студента до правильного висновку. То було хрещення вогнем, лячне й цілюще водночас, що викликало в студентів – мовників і літераторів – схожі реакції: курс Ланта вони вважали одним із найінтенсивніших, добре організованих та інтелектуально спонукальних. Не менший успіх Лант мав як викладач курсів історії російської мови (у результаті яких 1970 року було опубліковано «Короткий словник давньоруської мови (XI–XVII ст.)» («Concise Dictionary of Old Russian (11th–17th Centuries), семінарів із читання текстів слов’янськими мовами, компаративної слов’янської лінґвістики (екскурс у яку було опубліковано під назвою «Проґресивна палаталізація праслов’янської мови» («The Progressive Palatalization of Common Slavic», 1981), а також як викладач спецкурсів зі слов’янської філології та лінґвістики.

Як науковець неслов’янського походження, що працював у сфері, де в 1940–1950-х роках провідні місця посідали славісти-слов’яни, Лант міг розглядати соціолінґвістичні питання, оперуючи самими лише фактами, не вдаючися до націоналістичної арґументації та не маючи культурних упереджень. На першому юґославському семінарі в Бледі 1950 року він познайомився з Блаже Конескі, видатним македонським філологом, який запропонував американському колезі більше дізнатися про македонську мову та культуру in situ. Польові дослідження, що їх Лант провів наступного літа, лягли в основу його революційної праці «Граматика македонської літературної мови» («A Grammar of the Macedonian Literary Language»), яка вийшла друком 1952 року і була першою англомовною граматикою такого роду. Книжка одразу спричинила бурхливу полеміку між тими славістами й істориками культури, які не сумнівалися, що поштовх до кодифікації македонської мови був історично обґрунтований, і їхніми опонентами, які вважали македонську лише західним діялектом болгарської, а відтак обговорювати її погоджувалися лише в контексті болгарської діялектології. Пізніше Лант згадував прочитану під час польових досліджень у червні 1951 року статтю у болгарській газеті, що осуджувала юґославську мовну політику й гостро критикувала всі спроби запровадити стандарти македонської мови. Газета писала, що «місцевих знавців не вистачило, і нещасні юґослави змушені були привезти шпигуна з-за кордону, щоб він створив їм мову. Такі гораслантівці нам не потрібні!». «Мені полестило те, що мені приписували таку силу, і стало приємно, що політичну єресь назвали моїм ім’ям», – казав згодом Лант. Греки, зі свого боку, обурилися, що назву «македонська» могла отримати мова не грецького походження, і рішуче протестували проти самої ідеї слов’янського македонського народу та його мови. Запеклі виступи з обох боків тривають і донині. Як і в багатьох випадках під час своєї наукової кар’єри, Лант не схотів лишатись осторонь: у наукових статтях, рецензіях і листах до редакцій він одважно спростовував безпідставні арґументи тих, хто маніпулював мовознавчими й історичними фактами, щоби придушувати культурну, політичну й мовну автентичність етнічних меншин. За великий внесок у кодифікацію літературної македонської Лант 1969 року отримав звання іноземного члена-кореспондента македонської Академії наук, ставши першим американцем, який заслужив на таку велику честь.

Лантова відданість істині попри будь-які культурно-політичні наслідки залишалася незмінно твердою навіть через пів століття – це добре помітно у праці 1998 року «Слов’янська книга Естер: Текст, лексикон, лінґвістичний аналіз, проблеми перекладу» («The Slavonic Book of Esther: Text, Lexicon, Linguistic Analysis, Problems of Translation»), виданій у співавторстві з Моше Таубе з Єврейського університету в Єрусалимі. Попри доволі заплутану історію тексту, що вказує на давньоруську традицію переписування найдавніших рукописів, які збереглися до нашого часу (приблизно з 1400 року), Лант і Таубе спромоглися шляхом ретельного лінґвістичного й текстологічного аналізу показати, що найраніший церковнослов’янський варіянт «Книги Естер» базувався не на ориґінальному тексті гебрейською, а радше на неканонічному грецькому перекладі, який не дійшов до наших днів і який можна зреконструювати лише за його церковнослов’янським варіянтом. Цей аналіз підважував давно популярну в Росії теорію про культурно й етнічно розмаїту толерантну Київську Русь.

Завдяки своїм високим академічним стандартам і любові до точности й вичерпности Лант мав славу грізного рецензента. Він гостро критикував тих науковців (байдуже, були вони новачками чи відомими академіками), які претендували на послідовне й точне висвітлення проблеми або комплексу питань, коли докази насправді свідчили про цілком протилежне. Будь-який автор напевно зіщулювався, читаючи про свою працю, що вона, мовляв, «має чесноти, але, на жаль, достовірність до них не належить», чи такі-от висновки про неї: «гнітюче незадовільно», «ганебно погано», «некомпетентність і професійна безвідповідальність» тощо. «Ми маємо право вимагати чітких і адекватних пояснень, що базуються на логічній і послідовній теорії», – наполягав рецензент, підкріплюючи свої зауваги численними прикладами неточности, непослідовности, непрозорости й анахронізмів.

У вересні 1973 року директор новозаснованого Українського наукового інституту в Гарварді Омелян Пріцак, знаючи, що Лант перекладає «Повість врем’яних літ», запропонував проводити протягом навчального року щотижневий двогодинний семінар для його обговорення. Учасники заходу – а серед них були видатні представники слов’янської медієвістики в Гарварді Ігор Шевченко (візантійські студії), Едвард Кінан (східнослов’янська історія), Омелян Пріцак (тюркські студії та східноевропейська історія і географія) – заздалегідь отримували по кілька сторінок перекладу й мали оцінювати їх, звіряючись із найновішим виданням «Повісти», що його здійснив 1950 року найвидатніший совєтський медієвіст Дмітрій Ліхачов. За обговоренням в авдиторії стежили зацікавлені науковці та студенти маґістерських і докторських програм. Однісіньке речення чи навіть слово могло спричинити низку виступів знаних фахівців, і тоді до кінця семінару обговорити встигали хіба що пів сторінки Лантового перекладу. Семінар збирався незмінно впродовж шести років, і переклад «Повісти врем’яних літ» (сам Лант волів реконструювати цю назву як «Повість часів і літ») отримав цілковите схвалення: за всі ті роки учасники запропонували хіба що декілька дрібних виправлень. Натомість вони з’ясували, що реконструкція, яку виконав Ліхачов, хибувала на неточності й мала тенденційний ухил у бік одного з головних текстів, що лежали в її основі.

Лант був головним консультантом нової реконструкції «Повісти», що вийшла друком 2003 року. А за кілька тижнів до смерти вчений остаточно схвалив текст свого перекладу, робота над яким тривала майже чотири десятиліття. Нині в Українському науковому інституті Гарварду його готують до публікації. Професор катедри слов’янських мов і літератур ім. Семюела Гезерда Кроса, почесний професор Гарвардського університету Горас Ґрей Лант помер 11 серпня 2010 року в Балтиморі, штат Мериленд, за місяць до свого дев’яносто другого дня народження. З рідних і близьких залишилися овдовіла після сорока семи років шлюбу дружина Салі Герман Лант, доньки Елізабет Ґрей Лант і Кетрин Лант Ґрир, зять, доктор медицини Дейвід С. Фридман, і п’ятеро онуків. Поховання відбулося на приватній церемонії в Колорадо-Спринґсі.

 

         

        Про автора

        Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

        Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

        Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

        Долучіться до дискусії!

        Зображення користувача Гість.
        Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

        Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.