Час, віднайдений у лабіринті

Серпень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
267 переглядів

In fact, nothing happens there and there is no story, only empty spaces and false actions. Анотація до фільму Еліяне

Ліма «Джинн»

(за твором Алєна Роб-Ґріє)

Його називали «другим Набоковим». Та варто погодитися з Набоковим-першим, який висловив думку про те, що «ніякого нового роману не існує, а є один великий французький письменник Алєн Роб-Ґріє». Звісно, Владіміра Владіміровіча не обдуриш, він одразу, як завжди, «просік», що й до чого... Як на мене, затверджена в літературних маніфестах боротьба за абсолютну свободу авторів (що її Роб-Ґріє вів не лише словом, а й ділом – як украй чоловіколюбний редактор і «літературний директор» паризького видавництва «Minuit» упродовж тридцяти років) є нічим іншим, як доказом невичерпного альтруїзму великого Алєна Роб-Ґріє – письменника, сценариста, актора, теоретика літератури, зрештою, Автора.

Те, що на початку XXI століття Авторів (хоч як дивно, ще не до кінця померлих – у бартівському, звісно, розумінні) дедалі частіше картають за надмірну ускладненість творів, хай до якого жанру вони належать: література, кіно, філософія чи будьщо інше, – це вже симптом поразки зусиль модерністів і постмодерністів, разом узятих. Маніфест Роб-Ґріє і Ко «За новий роман» фактично став останньою великою декларацією великої літератури, напередодні ліотарівського оголошення смерти модерну. Сьогодні література повертається до сюжетности, до розважальности під обгорткою серйозности, а скрупульозне художнє дослідження структури свідомости знову стає немодним: у цьому контексті будь-який Новий роман здається модерністською архаїкою, і навряд чи його скоро візьмуть за основу для якогось нового – Новітнього, чи Найновішого – роману XXI століття. Принаймні Автора немає, він помер – у бартівському або й у буквальному розумінні.

«Я безконечно подорожую й збираю людей, щоб розмовляти з ними, як Ісус Христос, якого я люблю і який втілився також і в мені», – ці слова Алєна Роб-Ґріє в одному з останніх інтерв’ю не можуть не викликати глибокої симпатії. Він помер на 86му році життя (точна дата смерти – 18 лютого 2008) не просто у стані творчої активности, а ще сповнений робочих планів і надій на майбутнє. Про це свідчать і його останній фільм «Ґрадива хоче Вас чути» – лідер Венеційського кінофестивалю 2006 року, і опублікований за пів року до смерти «Сентиментальний роман», і численні виступи в пресі, на радіо й телебаченні – до останніх днів.

«Біографія без особливих подій» – характерна прикмета митця сучасного fin-de-siècle. Біографія Алєна Роб-Ґріє виглядає суцільною відмовою: від диплому аґронома, що його він здобув на початку життєвого шляху, до почесного звання академіка (що у Франції дається разом із символічним безсмертям), який не відвідав жодного засідання Академії наук. Понад половину свого творчого життя один із найзнаковіших авторів французької літератури провів поза межами Франції (два роки в африканських колоніях на початку інженерної кар’єри, майже двадцять п’ять років викладання в Нью-Йорку). У 1950-х роках, уже маючи понад тридцять років, він тільки те й робить, що пише та публікується (зазнавши спочатку різкого опору критики), а ще через десять років входить у велике кіно; після цього творчий шлях РобҐріє справляє враження плавного та невпинного тривання, і в цьому поступальному ритмі навіть певні лакуни (майже десятилітня перерва в літературному письмі від середини 1970-х до 1980-х; жодного фільму впродовж двадцятилітньої перерви 1983–2005) виглядають цілком природними. У цього автора, безперечно, від початку встановилися власні взаємини з часом. «Мої романи – не бестселери, а, так би мовити, лонґселери».

Щось є справді непереборне в кадрах телеінтерв’ю, де Алєн РобҐріє, сам чимось невловно схожий на витонченого ґасконського аристократа Анрі де Коринфа (його альтер-еґо з...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі