Час на дотик

Серпень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
59 переглядів

Збіґнєв Герберт, Варвар у саду, Київ: Дух і літера, 2008.

Збіґнєв Герберт, Лабіринт біля моря, Київ: Дух і літера, 2008.

Збіґнєв Герберт, Натюрморт із вудилом, Київ: Дух і літера, 2008.

Переклад з польської Андрія Павлишина.

 

Три книжки есеїстики Збіґнєва Герберта, випущені у видавництві «Дух і літера», складаються на цікаву, зв’язну розповідь про країну Европа, яку чи не кожен із нас носить у собі. Аякже, хто ж не провідував, якщо не увіч, то бодай у мріях, викликаних лектурою, печер побіля Монтіньяка, де нечіпаними збереглися наскельні розписи палеолітичних мисливців; хто не знає про засадничу відмінність між доричним і іонічним стилями, в існуванні якої так кортіло би переконати власний зір, а не тільки ерудицію; хто бодай краєм вуха не чув про Ван Ґоґа (хоч «край вуха» у пов’язанні з іменем цього маляра звучить дещо макабрично) і видатного поета провансальського відродження Фредерика Містраля, про фрески П’єро деля Франчески й Акрополь, голандські тюльпани і облогу Лейдена? Ці імена, назви міст і квітів, рядки поетів і картини старих майстрів не раз спливають як захист перед сном розуму, з’являються як більш або менш приховані цитати на обкладинках написаних нами книжок, вони слугують золотим тлом заопівнічних бесід і незрадливими знаками належного, на які орієнтується невтомна ностальгія за країною Европа. Хтозна, як прозвучали би ці українські освідчення для самого Збіґнєва Герберта, який не без в’їдливости писав, що за 100 кілометрів на схід від Львова нема вже ні ґотики, ані бароко, нічого нема, одні тільки степи, і на старовинних картах ці території неодмінно були би позначені як «Земля, де мешкають дракони». А проте цілком може бути, що наші ностальгійні марення за грецькими храмами, які «живуть під золотим сонцем геометрії», та й за барвистим маревом Европи загалом, здобули б у його розхристаному батярському серці найвластивіший відгук, що саме йому більше, ніж пересічному київському перехожому, промовили би рядки з сонета Миколи Зерова: «Ми скрізь були; нас вабив спів сирен, Сарматський степ, і мармури Атен, і Сапфо чорна скеля на Левкаді...»

Незважаючи на нотку шибеницької самоіронії, яка звучить у назві книжки «Варвар у саду», зрозуміло, що Герберт є европейцем до шпіку кісток, причому европейцем тієї старої, довоєнної формації, викшталтуваної на зразках класичної освіти. «У ті часи ніхто (чи майже ніхто) з поважних людей не підважував доцільности вивчення класичних мов у школі. Ніхто також не обіцяв нам матеріяльної користи від читання Платона чи Сенеки в ориґіналі. То було звичайне тренування мислення, а також закваска характеру, позаяк ми борюкалися зі складними проблемами, і я досі не знаю, бо ніхто того не довів, чи не краще це, ніж розв’язування лінійних рівнянь», – міркує Герберт в «Уроці латинської мови». Чи не завдяки отому по-европейськи заснованому характеру майже все життя цього дивовижно незалежного письменника проминуло в мандрах. Народжений і вихований у Львові, він іще юнаком долучається до конспіративної діяльности, пов’язаної з акціями Армії Крайової, підпільно завершує середню освіту і незадовго перед вторгненням совєтських окупантів перебирається до Кракова. Постійна побутова невлаштованість, низка непрестижних і малоприбуткових професій, наполегливе, з останніх сил, здобування вищої освіти (серед іншого – студіювання філософії в Генрика Ельценберґа). Весь цей бурхливий, небезпечний і незатишний період триває аж до 1957 року, коли в Герберта нарешті з’являється власне помешкання і матеріяльна підтримка у вигляді стипендії Спілки польських письменників. Часом 100 американських доларів можуть невпізнавано змінити життя людини; адже саме завдяки стипендії і відбулася перша велика европейська подорож Збіґнєва Герберта, творчим наслідком якої став «Варвар у саду».

Це не просто подорожні нотатки, тим більше не альбом принагідних знімків на згадку, до яких найчастіше нікому нема справжнього діла. Це радше спроба...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі