Будинок із тіла і голосу

Листопад 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
94 переглядів

Евдженіо Барба. Паперове каное. Переклав з англійської Микола Шкарабан. – Львів: Літопис, 2001

 

Одна з тем сьогоднішньої теоретичної думки – посилена увага до периферійних явищ культури, гуманітарна адаптація принципово не гуманітарних явищ. Не випадково в результаті такого ціннісного обміну постають синтетичні методології дослідження. Наразі мова про «інший театр», що виникає «на півдорозі поміж театром і наукою, поміж дидактикою і порушенням правил, поміж жахом і чудом».

Розвідка «Паперове каное» італійського режисера, теоретика театру Евдженіо Барби (з чудовою проникливою передмовою Богдана Козака «Гребти проти течії»), що видана «з манжетами» у львівському видавництві «Літопис», представляє цікавий і багатогранний пошук глибинної ідентичности актора, незалежно від культурно-історичного контексту, технік і напрямків, віку і статі. Небезпідставно (хоча й не вповні вдало з термінологічного погляду) Барба охрестив цей методологічний напрям, апробований на практиці, театральною антропологією. Книжка для «обраного кола» читачів, чого не приховують анотації, вступна стаття і рефлексії автора, – все це змушує прогнозувати, що тираж її не перейшов межі 1000 примірників.

«Путівник по театральній антропології» Барби має безліч конотацій зі структуральними дослідженнями Ролана Барта; не в останню чергу це пов’язано з безпосереднім виростанням обох теоретиків з «емоції знаку» Бертольда Брехта. «Для культури найсуттєвішим є створення значень. Якщо вона цього не робить, тоді вона не є культурою», – категорично заявляє Барба в розділі «Генеза театральної антропології», ілюструючи свою тезу допоміжним матеріялом: спогадами дитинства, східними притчами, й узагалі, будь-яким підручним описом, так що мозаїчне ціле книжки групується не лише довкола базових вправ і коментарів, дійсних і напівлеґендарних фактів із театральної практики, але, більшою мірою, довкола параболи про паперове каное, що символізує єдність непоєднуваного: силу і м’якість – якщо говорити про східний концепт, дисципліну і творчість – мислячи европейськими культурними кліше. Книжка Барби постає кодом для прочитання версій метафори дійства й лицедія; водночас «Паперове каное» є поживним середовищем для накопичення й розгортання розбіжних драматургійних практик. Це надзвичайно шаноблива й уважлива книжка, в якій пропозиція анонімности ґрунтується не на концептуально структуральній темі смерти автора, а на потребі розбудови «фраґмент за фраґментом ментальної географії та історії, якими керується ремесло театру», пошуку такої транс-історичної конструкції, що звільнить глядача й актора від насиченого семіотичного поля культури. Чи не нагадує це бартівську спробу «ошукати» мову – через удавану «літературність»?..

Справді, можна лише шкодувати вслід за Козаком з того, що сучасному теоретику не відомі відкриття Леся Курбаса; основи театру як психосоціяльного дійства було закладено ще в 10–20-х роках XX століття й розвину то у 50-х. Робота над деком пози цією і фраґментацією, на якій акцентує Барба, становили одну з принципово новаторських рис «Березолю», який знав і період сценічного пуризму, й етап філософського екзистенційного дійства. Генетична спорідненість школи Барби з театральним аванґардом 1920-х років особливо увиразнюється при осмисленні ролі реципієнта як активного учасника «мікрокосмічного театру», яким, власне, постає «я» глядача: «Дати глядачеві змогу розшифрувати історію означає не спонукати його до відкриття «справжнього значення», а створити для нього такі умови, в яких він може сам спитати про ці значення, – наголошує Барба. – У цьому проблема показу вузлових моментів історії, тих точок, коли зустрічаються протилежності».

Гра з протилежностями (причому дослідник однаково уважливий в оперуванні й структуральними антиноміями, й деконструктивістським відсиланням до Книги – культури, життя, життя як культури) передбачає читання «Паперового каное» як постмодерного параболічного тексту, в котрому поживу...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі