Бруно Шульц – зачарований і звичайний

Березень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2911 переглядів

Andrzej Chciuk. «Bruno Schulz zaczarowany i zwykły». З польської переклала Наталка Римська за публікацією у книжці: Andrzej Chciuk, Atlantyda. Opowieść o Wielkim Księstwie Bałaku, Warszawa: LTW, 2002.

Бруно Шульц. Процесія (з циклу «Ідолопоклонна книга»; бл. 1922; Яґелонська бібліотека, Краків).

Бруно Шульц. Зустріч. Молодий хасид і дві жінки на вулиці (1920;  Музей літератури ім. Адама Міцкевіча, Варшава).

Коли я, будучи шмаркачем, прийшов до гімназії ім. Короля Владислава Яґелли у Дрогобичі, хтось зі старших учнів просвітив мене:

– Троха вар’ят, але наш хлоп... Свій Юзько...

Тим вар’ятом, але нашим хлопом був саме професор Бруно Шульц. У рисунковій залі він навчав сорок хлопців, як художник бачить світ, меблі та лінії, як тримає олівець.

Низький, із чорними променистими очима, завжди немовби трохи не з того часу, із чуприною, завжди скуйовдженою, також чорною і неспокійною, з манжетами сорочки, що знай вилазили з-під рукавів, найчастіше в сірому вбранні, нервовий у кожному русі й спокійний у кожному слові – це професор Бруно Шульц. Ходу мав трохи плоскостопу, кроки робив невеликі й нервові. Часто йому траплялося «проходити» більшу половину уроку – він зовсім не здавав собі справи, що за партами сидить сорок шибеників. Однак зазвичай задума професора переходила і на нас. Коли він ходив, увесь час вдивляючись у брудну підлогу, намащену тером1, ніхто не наважувався йому перешкодити, хоча на малюванні й на праці завжди було найгамірніше. Тоді найліпше переписувалися завдання і найбільше смакували «канапки», куплені в пані Ліберової, дружини шкільного сторожа, яка тримала крамничку внизу, в кутку біля дверей, що виходили на шкільне подвір’я.

Шульц часто купував солодощі у цьоці Ліберової і потім частував ними малих чортенят, якщо карикатури, які вони малювали з нього на дошці, були вдалі. Будучи страшенно нервовим, просто несамовитим неврастеніком, професор Шульц ніколи не ображався на учнівські жарти і часто з них сміявся. Загалом сміх і усміх на його обличчі були якісь делікатні й анемічні, загублені поміж думок.

У чому полягало переконання другорічника про професора, що він трохи вар’ят, але свій Юзько, мені невдовзі випало переконатися. Було це, здається, на початку шкільного року, коли малярі ще не скінчили відновлювати друге крило гімназіяльного будинку, позаяк вакації того року видалися дощові. Професор стояв перед катедрою і нам, шмаркачам, засмаглим і напоєним радістю вакацій, щось пояснював про перспективу. Несподівано на середині речення перервав, а погляд його перебіг через вікно на протилежне крило будинку, де на риштованні, на висоті другого поверху, робітник фарбував у кремовий колір стіни нашої буди. Хлопець із кимсь розмовляв, бо було видно, як він розтуляє вуста і жестикулює, доволі ризиковано хитаючись на дошках риштовання. За Шульцовим поглядом звернули очі й ми, не надто розуміючи, що могло перешкодити професорові вести урок. Що хтось там ходить по риштованні – то могло цікавити найбільше нас. Але професора?

Конрад Блох, відомий грубіян, почав уже «сікати» – проте швидко вмовк. Бруно Шульц, нервово струшуючи крейду з пальців правиці, дивився на робітника як заворожений. В очах у нього був майже безумний страх. Ситуація ставала нестерпна, бо як тут нам, зеленим хлопчиськам, було витримати до кінця уроку без руху? Однак у вигляді професора було щось таке, що наказувало нам сидіти тихо. Час від часу лівою долонею Шульц витирав не знати чому спітніле чоло, прикипівши поглядом до рухів маляра. Шульцові руки тремтіли, а глибоко посаджені очі палали. Лишень пізніше я зрозумів його хворобливу вразливість. Він боявся за...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі