Брекзит: вихід, безглуздя і трагедія

Липень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
626 переглядів

Підсумки референдуму щодо членства в ЕС, який відбувся 23 червня 2016 року, приголомшили світ. «Британія похитнула повоєнний устрій і своє місце в ньому як підмурок стабільности», — такий заголовок з’явився у «New York Times». Це стало переворотом, у якому перемогла не країна, а популізм, а отже, Тоні Блер, ідеться у тому ж числі. «Сердешні англійці завдали серйозного удару Заходові, а також ідеалам міжнародного співробітництва, ліберального устрою та відкритого суспільства, до яких Англія так багато доклалася в минулому», — підсумовує історик Тимоті Ґартон Еш у «The Guardian». У «New Statesman» журналіст Ендрю Мар аналізує результат референдуму як «прихований руйнівний бунт англійського середзем’я — південних і західних передмість; урбанізованих центральних та північних реґіонів; колишніх шахтарських районів і в минулому промислових, а сьогодні спустошених міст — проти Лондона, Шотландії, Північної Ірландії і так званих еліт». Як Велика Британія примудрилася вскочити в таку халепу?

Організатори референдуму мали перед собою подвійну мету: виторгувати вигідніші умови співпраці з ЕС, особливо щодо мобільности робочої сили, і тим самим поставити мат крайнім правим еврофобам-консерваторам та Партії незалежности Сполученого Королівства. Як зазначають чимало спостерігачів, це була надзвичайно ризикована гра з майбутнім країни та ЕС. На кін поставили також сорок років британського конституційного розвитку (і 200 торгових угод, укладених у рамках ЕС, що їх Великій Британії чи її державам-наступникам доведеться укладати з нуля, не маючи необхідних кваліфікованих урядовців). І все це суто заради тактичних, партійно-політичних цілей. Ризиковану ставку зробив прем’єр-міністр, якого уповноважила система відносної більшости. «Згідно з принципом WTA (winner-take-all), людям, які з радістю програють безпеку свого народу, щастить лише раз», — зазначає політолог Дейвід Рансимен у «London Review of Books», киваючи також у бік Сполучених Штатів. Звести значно складніші проблеми — членства Великої Британії в ЕС та її майбутнього розвитку — до єдиного питання референдуму, на яке можливі тільки дві відповіді, референдуму, про який мало хто просив, — було чистим безглуздям. Кращих умов так і не вдалося виторгувати, бо лідери ЕС не були готові прийняти припинення вільного переміщення робочої сили. Ба більше, як це часто буває з референдумами, цей також виявився виплеском безлічі проблем і нарікань, чимало з яких є переважно внутрішніми і мають лише віддалений стосунок до ЕС або й не мають жодного.

Під час виборчої кампанії, що передувала референдуму, факти і засновані на фактичних даних раціональні арґументи дедалі більше затьмарювалися відчуттями і фантазіями (на що був явно спрямований крайній правий рух «VoteLeave. EU»). Неконтрольована імміґрація та (англійська) національна ідентичність стали ключовими темами. Як стверджували аґітатори «Leave», Туреччина, яка неухильно рухається до авторитаризму і подалі від европейських цінностей, незабаром вступить до ЕС і Велику Британію заполонять мільйони турків. Нацьковані шовіністичними, вкрай упередженими і брехливими таблоїдами, виборці повірили, що у Великій Британії втричі більше імміґрантів із ЕС, ніж це було насправді. «Leave» також запевняв, що економія від припинення внесків Великої Британії у ЕС — страшенно перебільшена, але широко розрекламована — наповнюватиме бюджет Національної служби охорони здоров’я (обіцянка, яку спростували відразу після референдуму). Як багато хто зазначав, виконати обіцянки «Leave» неможливо, і це стало підґрунтям для ще більших образ, гніву і сум’яття. Референдум усе заплутав і нічого не вирішив. «VoteLeave» «провів одну з найганебніших кампаній, що їх ця країна тільки бачила», — випалив теоретик конституційного права Майкл Дуґан. Дехто, з-поміж них письменник Кадзуо Ісіґуро, вражений брехливістю і ксенофобією «Leave», закликав до проведення другого референдуму. Проте інші...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі