Біографія душі

Березень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
159 переглядів

Василь Стус. Твори: У чотирьох томах, шести книгах. Том 6, книга перша й друга. — Львів: Просвіта, 1997

Мене завжди вабила епістолярна проза. Не лише наша (Шевченко, Куліш, Леся Українка), а й англомовна (Кітс, Вірджинія Вулф, Орвел). Мабуть тому, що не тільки сам люблю писати листи, а надаю їм великого літературного та практичного значення. Якось задумався над тим, чому 1862 року припинилося видання «Основи». Дошукувався таємних царських махінацій, а Юрій Шевельов пояснив: «Бо Білозерський не відповідав на листи». Справді, українську неділовість навіть сьогодні можна пояснити неохотою листуватися. Адресати з України не відповідають на листи дуже часто. Можливо, нова технологія листування (електронною поштою) змінить ситуацію на краще – хоча мені приємніше бачити щоденного живого листоношу. Навіть коли на нього доводиться довго чекати (в Канаді пошта ходить дуже повільно й непевно). А що вже казати про зворушливі листи від Євгена Сверстюка з далекого заслання ще в 1970-х: вони йшли надзвичайно довго, але ж як приємно було їх одержувати!

За совєтських часів листування класиків друкувалося ретельно перебране й відцензуроване. В діаспорі справа виглядала краще – тут 1984 року з’явилися україномовні листи Пантелеймона Куліша (УВАН у США, із вдумливою, як завжди, передмовою Шевельова), листування ваплітян «Голубі диліжанси» («Слово», 1955). Згодом ви дано знамениту збірку листів до Наталії Лівицької-Холодної (УВАН у США, 1992) і збірочку листів Євгена Маланюка «Весна навіки» (1997). Та, може, вже й Україну, де, за словами Оксани Забужко, «люди відучилися думати навіть про самих себе непозиченими словами», торкнулося повсюдне зацікавлення листами, мемуарами й неприкрашеними біографіями та автобіографіями письменників.

Доказом цього є нещодавно опублікована більш як 700-сторінкова збірка листів Василя Стуса до його рідних, друзів і знайомих. Без перебільшення можна сказати, що ця книжка, дбайливо відредагована колегією під керівництвом Михайлини Коцюбинської, стане віхою в історії нашої епістолярної літератури. Тут не місце оцінювати її науково (та й навряд чи хтось зробить це краще, ніж зробила сама головна редакторка у фаховій синтетичній післямові), тож висловлю лише кілька суб’єктивних міркувань.

Заокеанському читачеві найперше кидається в очі не тільки щирість, свіжість і безпосередність Стусової листової розповіді, а й чимраз ґрунтовніше й очевидніше світовідчування західноєвропейської людини. Не дивно, отже, що публікацією англомовної вибірки листів зацікавився Аскольд Мельничук, редактор американського журналу «Аґні». Це світовідчування випливає не тільки зі Стусового захоплення поезією Рільке, воно куди глибше і вказує на те, що ні совєтські життєві обставини, ні навіть ґулаґ не зуміли відірвати людей, таких, як Стус, від загальної заходноєвропейської духовності того часу. Це зовсім не означає імітації Заходу. Стус знав кредо Рільке – «творець повинен бути для себе цілим світом і все знаходити в собі» (перший запис із флорентійського щоденника Рільке 1898 року). Не тільки в листах, а й у своїх поезіях Стус знайшов цю дорогу, він – вільна людина з вільною думкою. Навіть трохи дивно і водночас знаменно, що ця європейськість і волелюбність (а не лише любов до рідного краю) лишилася поза увагою совєтських цензорів. Схоже, вони цього просто не розуміли, дошукуючись у листах лише грубої і дешевої «антирадянщини», якої там, однак, не було. Стусове «самособоюнаповнення» домінує і тріумфує в листах. Все в них сказано ясно, без зайвого пафосу.

Вочевидь, добре знання німецької мови й літератури та наполегливе вивчення французької та англійської мов, листування з Вірою Вовк і Анною-Галею Горбач та всебічна лектура чужого письменства зміцнювали європейськість Стуса. Обізнаність із західною літературою бачимо в десятках відгуків на прочитані твори. Подеколи він критично висловлюється про українських класиків («Шевченків кожух», твори Лесі Українки – крім «Лісової пісні»), але він свідомий народження нових сил на батьківщині, попри її традиційну й великою мірою штучну відсталість. Беручи до уваги, що для багатьох співвітчизників він став передусім мучеником і захисником національних прав, можна очікувати, що видрукувані листи внесуть певну корективу не лише в таке спрощене сприйняття постаті поета, а й у саме розуміння загальнолюдського струменя дисидентства. У Стуса, як і в його друга Сверстюка, голосно дзвенить нота універсальної свободи людини, не лише протесту проти московського уярмлення України. Листи розкривають широкий духовний діапазон митця, який відчував драматичну ситуацію сучасної людини. Проте листи – це не якась філософська розмова, а й вияв дуже практичного і водночас пристрасного піклування про родину (окреме місце належить листам до сина). Перед нами не естет та інакодумець-інтелектуал, а жива людина в межовій, крайній ситуації, віч-на-віч зі смертю.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі